Один із розділів своїх спогадів поляк Геронім Тукальський-Нелюбович назвав «Остання доба в Мутвиці». Ось деякі уривки з цієї розповіді:
"Із комісії скупу їхали мовчки. Що було говорити? Перехід більшовиками польського кордону перекреслив усі плани й не залишив жодної надії.
Ніч була темна. На мостах усіх затримували патрулі селян. Вони продовжували відшукувати німецьких диверсантів.
У Мутвиці мати просила Героніма залишити село. Після важких попередніх днів панич проспав цю останню ніч, як убитий. На ранок поїхав у Морочне. Тут було людно й гамірно. Про прихід більшовиків усім уже було відомо. Ніхто, починаючи від війта Попова, не знав, що робити.
Запропонували провести збори й обрати гмінний комітет. Порядок має бути забезпечений, хоча цій владі уже кінець. Вирішили вибрати комітет, здати йому владу, а надалі чекати приходу більшовиків.
У комітет увійшли селяни, відомі своїми пробільшовицькими поглядами. Серед них був і Кисилевський, селянин з Малого Морочного. Увели туди й пана Героніма. Тим, хто здавав зерно Комісії скупу, було роздано гроші. А за рештою асигнацій потрібно було їхати в місто Пінськ. Селяни запропонували їхати з паном Геронімом Кисилевському, тому що так буде надійніше.
У Морочному Геронім зустрівся із командиром відділу флотилії Вітольдом Заячковським. Той пропонував тікати до Румунії, але ця пропозиція була відхилена.
По дорозі додому Геронім зупинився біля будинку мутвицького солтиса й запропонував йому зібрати схід села. Коли всі зійшлись, господар маєтку сказав:
- Мутвичани! Бачите, що сталося. Мусимо всі зберігати спокій і порядок. Працюйте з новою владою. Із маєтком зробите все, що скажуть. Одне прохання: піклуйтеся про мою маму. А ще благаю: не пролийте нічиєї крові. Я залишаю вас. Але повернуся, обов’язково повернуся, присягаюся.
Пан Геронім у своїх рукописах жаліє за тим, що поклявся перед жителями села, бо повернутися сюди хоч на годинку він не зміг до кінця свого життя.
До двору прийшла делегація молодих хлопців, в основному із стрільців. Серед них були ті, кого пану Героніму вдалося звільнити із в’язниці. Вони просили панича залишитись, бо вважали себе його боржниками. Але Геронім відповів: «Ви відплатите мені сторицею, якщо будете піклуватися про стару пані».
Хвилини прощання з мамою, її благословення на дорогу хресним знаменням, сльози, останні обійми й низький поклін сина перед матір’ю аж до самої землі. Рукопотискання із керуючим маєтком Михайловським. До тих, що зібралися, сказав «Бувайте», і повозка з паном Геронімом вирушила в дорогу.
Не хотів він дивитися на фільварк, незважаючи на те, що все це залишав назавжди. Поруч сидів Кисилевський. Відводив їздовий Терен.
Зупинився на деякий час перед могилою діда-повстанця з Ненькович. Тут пан Геронім дозволив собі виплакати сльози. Доторкнувся губами до надмогильного пам’ятника й сказав: «Дідусю, хай все буде добре».
Село Неньковичі об’їхали стороною, щоб не чути слів: «Панич утікає». До Паре доїхали на смерку. Зайшли до лісника Хоми. Пан Геронім розповів усе та попросив човен, аби доїхати до Пінська. До цих пір Хома вірно служив Тукальським-Нелюбовичам. А зараз сам не захотів везти панича.
Автор спогадів так говорить про це: «Я не тримаю на нього зла. У допомозі він не відмовив. А те, що не бере безпосередньої участі у вивезенні «кровопивці», «буржуя», «поміщика», то його можна зрозуміти. Селянин має якось готуватися до співжиття з новою владою».
Хома домовився з одним селянином, що за 3 пуди хліба (збіжжя) той завезе пана Героніма й Киселевського в Пінськ.
- Прощавай, Хома.
- Залишайтесь з Богом, паничу!
Отаким було прощання із Поліссям".
Ці сторінки рукописів розкривають перед нами такі далекі й такі невідомі нам сторінки життя наших предків.
Немає коментарів:
Дописати коментар