Таємниці Серницької церкви

Фото Серницької церкви 1970-х рр. із сайту http://decerkva.org.ua/riv/sernyky.html

Є на Зарічненщині церква, занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761). Серед 132 таких пам’яток Рівненщини дві знаходиться в селі Серники. Це дерев’яна Дмитрівська церква та її дзвіниця.

У всіх доступних нині документах ХVІІІ та ХІХ століть церква в Серниках названа Дмитрівською. Але існує думка, що вона була збудована на місці колишньої Миколаївської церкви. На жаль, не вдалося відшукати жодного документу, який би свідчив про наявність Миколаївської церкви.

Про церкву Погосту: давні дати й давні імена

На представлених світлинах пам’ятний хрест обіч готелю «Юність» у Зарічному. Він установлений на місці колишньої церкви Погосту. Її історія трагічна: церква була знищена в 1960 році…

Десь у ті дні, коли цей знак відкривали, до мене звернулася парафіянка зарічненської Успенської церкви з проханням назвати імена давніх священників Погосту. Напевне, їх мали згадати при відкритті цього пам’ятного знаку. На жаль, таких імен я не знала. І допомогти не змогла…

А оце днями вивчала одну історичну книгу й знайшла цікаві записи про Погостську церкву. Там відшукала ті імена, про які мене просили. І хочу поділитися новою інформацією з нашої історії.

Із ревізької казки сіл Кухче та Кутин 1834 року

12 березня 1834 року поміщиком, надворним радником Петром Аполінарієм Ордою було складено ревізьку казку сіл Кухче та частини села Кутин. 

Усього у дворі кухченського поміщика Орди працювало 12 чоловіків та 8 жінок.

У ревізії зазначені дворові селяни, які були записані в ревізії 1816 року, а нині померли: Василь Столяр, Афанасій Григорович Тарасюк, Сава Оминевич, Іван Іллюків Колешинський, Марко Демидович Тарасюк.

Дворові селяни Афанасій Васильович Тарасюк, Семен Варфоломійович Татусь віддані в рекрути.

У бігах Григорій Павлович Фальківський, Франц Длугошевський, Станіслав Завадзький.

Пропав безвісти дворовий селянин Семен Дробажевич.

Сповідальна відомість села Левонча за 1823 рік

 

Цей документ датований 3 січнем 1824 року. Офіційно заявлений, задокументований. Він зберігається в НІАБ.

Це сповідальна відомість Кухченської церкви за 1823 рік – обліковий документ церковного діловодства, який фіксував відвідання сповіді парафіянами. Кожне село там подавалося окремо. І у фонді 803, опис 1, справа 11, на аркуші 86 подано список жителів Левончи. Саме таку назву мало моє село на початку ХІХ століття.

Про дві Волі на зарічненській землі. І про наших предків, котрі «приходили на волю»

Є на Зарічненщині два села, які у своїй назві мали слово «воля». Це Кухітська Воля, яка донині береже свою назву. І Воля Річицька, яка в 1947 році стала Новорічицею.

Коли я вивчала історію виникнення міста Рафалів на місці сьогоднішнього Борового, в око впала інформація про села з назвою Воля. І прецікаве пояснення історії їх виникнення. Вирішила пірнути глибше в цю тему.

У книзі «Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.» знаходжу пояснення: «Воля - дозвіл або право, надане землевласником вільній людині на користування певною частиною орної землі упродовж визначеного терміну. Волею називали й надану земельну ділянку, і стовп, на якому вивішувалися умови угоди. Зрештою так називали й поселення, що виникали на такій землі. Дотепер про «волю» нагадують назви українських населених пунктів: Воля, Волька, Волиця».

Про першого дослідника роду Полюховичів до 17 коліна (Софія Делідон)

Пропоную Вам передрук статті "Пошуки коренів – чому це важливо?" із газети "Полісся".У ній розповідається про подружжя Охремчуків із Вараша. Віталій допоміг своїй дружині, котра родом із Полюховичів, дослідити її рід до протопласта (родоначальника) роду - Мальця, якого згадує у своїй грамоті 1526 року королева Бона.

Інтерв'ю у Віталія взяла студентка Острозької академії Софія Делідон. Ідея цієї публікації належить мені. Так хотілося, аби весь світ дізнався, як же віддано поліщуки досліджують свій рід.  Отож приємного читання!

Про що розповіли документи домашнього архіву із Серник

Перед Вами рукописний зошит. Нині він у домашньому архіві Полюховича Федора Володимировича. Більше місяця працювала над прочитанням та перекладом вміщених там документів. Хочеться сказати слова подяки власникові цього архівного документа. У багатьох поліських родинах зберігаються давні реліквії, але рідко хто зважиться віддати їх для загального огляду. Федір Володимирович якось сказав мені, що це надбання нашого краю. Ми давно з ним вивчаємо ті записи, а нині подаємо для ознайомлення всім небайдужим до історії нашого краю.