Праця жінки при обробці льону (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)

Наближалася весна. Поліщук підготовляв землю під посіви льону. Вибирав таку ділянку, яка дала б найкращий  урожай. Коли льон виростав до 15 см, жінка йшла його полоти.

На початку весни  в селі порівняно небагато роботи, тому льону віддавалося чимало часу. Над кількома загонами доводилося трудитися декілька днів. До роботи жінка вдягала фартух із саморобного полотна.
Вона полола, стоячи зігнувшись або сівши на загін. Не боялася, що це зашкодить льонові, адже знала про його властивість підніматися та виростати ще вищим після того, як його прим’яти.

Де після першого полоття зілля знову виросло, повторювала цей процес знову. А коли льон зацвітав, душу наповнювала радість та задоволення. Дивлячись на цю красу, жінка забувала й про мозолі, і про тяжку працю.                  

Потім переживала, аби льон не побив град чи не знищила суша, бо марне пропаде праця. Тож із великою радістю приступала поліщучка до вибирання льону. Де він виріс високим і неушкодженим, намагалася вирвати ще зеленим.

Вириває обережно, бере руками під самими головками по кілька десятків рослин і витягає із землі. Якщо у вирваній жмені знайде зілля, вибирає його та викидає. Вибраний льон зв’язує в пучки.

Ставить їх по 4, щоб легко було рахувати і щоб головки не спліталися між собою. Після закінчення цієї роботи привозить пучки додому, аби під стріхою льон дозрів та висох.                                                                            
Через декілька днів оббиває головки, щоб зібрати насіння. Для цього жінка сідає на глиняну підлогу в сінях і, розклавши снопик, прачем б’є по головках льону. Пізніше цей прач буде служити для прання білизни.

Насіння льону провівають на вітрі, очищаючи від полови, просівають навіть через сито. Часто жінці допомагають дочки або чоловік. Частина насіння йде в мішок як посівний матеріал на наступний рік, а частина – до олійні, щоб отримати лляну олію, головну їжу під час посту.                    

Тим часом стебла льону занурюють на тиждень у воду, а потім розстилають на лавах або на вигонах, щоб відділилося волокно. Під час замочування льон виділяє неприємний запах, і навіть вода, у якій він знаходиться, починає пройматися цим запахом.

У ставках, де вимочували льон, навіть риба гинула. Краще було поміщати льон у стоячій воді, адже вона тепла, і в ній він швидше розділявся. Прикладали льон дерном, аби він не випливав із води.

Часом, якщо жінка не мала можливості замочити льон, зразу розстилала його на кілька тижнів. Але із  замоченого  льону полотно було набагато біліше. 

     
Коли льон вилежався, поліщучка збирала його й знову замочувала в річку, тільки вже вище, ніж раніше. Через деякий час привозила додому й забирала на очищення. Сушила на печі, далі ламала в терниці.

Інколи таку обробку здійснювали спеціальною машиною для тертя льону, якою керували 2 чоловіки. Після ламки льону в терниці його очищали тріпачками, подібними до меча, а зробленими з дерева. Далі його вичісували.

   
Витріпаний  та вичесаний льон зв’язували в куделі, а вже зимовими вечорами пряли її.

Залежно від того, які нитки треба – грубі чи тонкі, пряли  на веретено відповідної товщини нитку. Пряли, прив’язуючи куделю до потася, вечорами та досвітками. Скоро нитки вже на веретенах.

Їх мотають за допомогою юрка в клубки. Коли клубки готові, снують ниті на снівниці, щоб приготувати для ткання на кроснах. Снуються так звані губи, їх довжина – 5 - 7 метрів. Готують по декілька губ. Далі навивають на кросна, щоб виткати полотно.                        

Рукави сорочок, рушники й намітки оздоблювалися кольоровими нитками. Їх не купували, а виробляла вміла рука поліщучки, фарбуючи в червоний та чорний кольори. Перетикала ними полотно впоперек під час ткання.

Молоді дівчата ткали скатертини й рушники, оздоблюючи їх багатими орнаментами, використовуючи кольорові нитки: червоне із синім, жовте із зеленим, біле із чорним. Світле й темне утворювалося, коли брали більше та менше вибілене полотно.                                                                               

Виткане полотно прали й вибілювали, розстилаючи на лугу або вивішуючи на плоту. А потім били його на підлозі качалкою, скручували в рулон. Із цього полотна шили одяг для всієї родини.

                                                                                                              Міхалчук (Дрогичин)