вівторок, 7 квітня 2015 р.

Цікаві факти з історії села Мутвиці та найдавніші мутвицькі роди



У рукописних матеріалах Героніма Тукальського-Нелюбовича є карта доріг Пінського повіту. А на ній позначена залізнична дорога, яка закінчується біля села Мутвиця.

Нині вузькоколійка Антонівка-Зарічне проходить мимо нашого села. Старожили села пам'ятають нам місце, де колись закінчувалася ця вузькоколійка: воно знаходиться на околиці Мутвиці.
Геронім у своїх спогадах не згадує про залізничне сполучення села з навколишнім світом. Говорить лише про те, що із села Морочне двічі на день можна було поїхати в місто Пінськ автобусом.

Дослідник вузькоколійки Олексій Нагорнюк стверджує, що вузькоколійка в наших краях була побудована в 1895 році, коли територія Волині й Полісся входила до складу Російської імперії. Сам факт того, що в свій час кінцевою зупинкою залізничної дороги Поліссям було село Мутвиця, говорить про те, що цей населений пункт тоді відігравав неабияку роль у житті поліського краю.
   
Геронім стверждує,  що злодіїв у селі не було. Ніхто ніколи будинків не закривав. Клали лише колоду, яка свідчила, що дома нікого немає. Красти дозволяли собі селяни лише в лісі. Поліщук говорив: «Лісу пан не сіяв, його Бог годує». А от покража з будинку або покража збіжжя вважалася великим злочином. Про такого казали: «От злодій!».
   
Якось у селі Мутвиця трапилася прикра пригода. На панському дворі були гості – офіцер російської армії зі своїми підлеглими. Вночі вони виставили варту. Вартові почули тупіт коней і якісь дивні звуки. Почали стріляти через жито в темноту. Все затихло.

А на ранок побачили на тому місці двох убитих селян. Виявляється, вони привели вночі своїх коней на панський попас, аби добре їх нагодувати. І там знайшли свою смерть. З тієї пори жоден селянин своїх коней на панський попас більше не приводив.
 
Під впливом мазурів та польських панів деякі селяни приймали католицтво. Автор  розповідає, що так поступив  Гнат Сокаєв.
   
Вірили селяни більше знахарям, ніж лікарям. Коли сільського хлопчика вкусила гадюка, його спочатку відвезли до лікаря у Морочне, а потім до знахаря в Осову. І коли він одужав, стверджували, що допоміг саме знахар.
   
Розповідає Геронім  про мутвицьких «американців», жителів села, які їздили на заробітки в Америку, а потом поверталися в село. За зароблені гроші купували собі землю й працювали на ній.
   
Зафіксував він також факт про те, що після знищення панщини в Мутвиці селяни одержали 13 наділів землі, бо було тоді в селі 13 господарств. Це Кирилюки, Корнійчуки й Шведи. Пізніше прибули Барановські та Раковці.

Ця розповідь підтверджує, що люди з такими прізвищами – найдавніші поселенці села Мутвиця. І нині в селі проживає найбільше Корнійчуків, дещо менше Кирилюків і зовсім мало Шведів, Барановських і Раковців.





Немає коментарів:

Дописати коментар