неділю, 7 лютого 2016 р.

Чи були Сенчиці колись Синичами?


У третій книзі «Литовської метрики» є запис: «Кочановичу у Добои два ч(о)л(о)в(с)ка: Метети а Чира; а у Синичох Мишимское дворищо. Сопега».

Дослідник Олександр Грушевський робить посилання, що тут іде мова про село Синчичі (нині Сенчиці), у якому король Казимир подарував Качановичу дворище Мишинське.

Середньовічна згадка про село Локницю


Згадка про село Локницю зафіксована в писцевій книзі Войни при описі морочнівського дворища Патрикевичі. Опису цього села в документах ХVІ століття не знайдено. 

11 квітня 1775 року Варшавський сейм розглядав земельну суперечку між власником земель Морочного Йозефом Терлецьким та власником земель Локниці Бенедиктом Годлевським.

Найдавніші записи про село Морочна

Староста села Морочне.
Світлина початку ХХ століття
Нинішнє село Морочне в документах ХVІ століття звучить як «Морочна». Найдавніша згадка про це село зустрічається в 1510 році, коли розглядалася «тяжба» Олизара Дмитровича із селянами Погосту.

Олександр Грушевський відзначає, що жили тут піддані державні (королівські), зем’янські та владичі.

Родина Домановичів та зарічні села


За вірну службу литовському князю Олександрові-Вітовту землями й селянами в Пінському князівстві був нагороджений «військовий слуга» Доман, родоначальник Домановичів. 

У нього народилося 4 сини: Анцух, Сенько, Василевський та Богдан. Вони стали власниками земель у кількох селах нашого району.  Спочатку брати разом працювали на батьковій ділянці вікового лісу, сіяли жито, побудували дім із могутніх стовбурів.

Таїна села Озерці (Єзеричі)


У кожній із писцевих книг ХVІ століття після опису сіл Кухче та Храпин іде розповідь про село Єзеричі (у Хвальчевського) чи Озерці (у Войни). Це одне й те ж село, яке має спільні межі із дворищем Половинчичі Кухча, селами Храпин та Задовже. 

Аналізуючи всі топоніми цього населеного пункту, можна прийти до висновку, що розміщене це село було в районі трьох озер, Осової, Новорічиці та Острівська.

Село Храпин Пінського повіту


Село Храпин - один із найстаріших населених пунктів району. 

Професор Цинкаловський подає про нього такі відомості: «Село розміщене над річкою Струменем. Храпин згадується в 1451 році, коли князь Свидригайло надає село Хведорові Гринькові (Архів Сангушків, т. 1, №47). В архіві князів Любешовських Храпин згадується в 1529 році». Після знайомства з архівом князів Сангушків можна засумнівалися в достовірності слів професора Цинкаловського.

Власники земель села Кутин


Село Кутин у середньовічних документах згадується в 1520 та 1522 роках. У «Ревізії пущ та переходів» Воловича вміщена «Дарча грамота Федорова Івановича Ярославича службовцю Федору Шабану на два дворища у селі Кутин».

Її представив Сигізмунду Борис Шабанович, син Федора. Підтверджена вона королем 7 листопада 1520 року.

Давні документи про село Задовже


Двічі бували піддані королеви Бони й у селі Задовже. Хвальчевський проводив тут свої обміри навесні 1555 року.  Серед задовженських землевласників він називає Іванковичів, Занковичів, Андреєвичів, Петровичів, Юхновичів, Малаховичів.

Война зафіксував у селі «Задолжьє» 3 дворища: Пашутичі (володіли Беликовичі), Олисеєвичі (Олисеєвичі), Неліповщина на Любинях (Місковичі). Крім Любиня, згадується тут і топонім Глуш. Це, напевне, нинішній хутір Глуша.

Дворище Половинчичі села Кухче


До села Кухче в ХVІ столітті належало дворище Половинчичі.

Ось його детальний опис у старости Хвальчевського: «На двох межах тут сидить Федір Вишовкович прутів 3; Гачук Гапонович прутів 8; на Забродах і над ставом моргів 1/3,5;

Обміри села Кухче


Обміри в селі Кухче пінський староста Хвальчевський проводив навесні 1555 року.  Він згадує кухченського землевласника Зенковича й двір старожитній. Значить, до часу обміру село існувало вже давно. 

Пінський староста відзначає, що тут лише одне дворище – Половинчичі, «на двох межах якого сидять Федір Вишовкович та Гачук Гапонович». Война ж називає власниками дворища Половинчичі Федора, Гача, Петра та Семена Половинчич.

Грамота 1495 року про зарічненські села


1 травня 1495 року княгиня Марія Семенова Олександрівна та її син Василь Семенович дали Сеньку Зенковичу за вірну службу право на володіння селами Муравин, Кухче, Телковичі та Іванчиці. 

У 1522 році син Сенька Зенковича Матіяс просить короля Польщі Сигізмунда підтвердити цей привілей.

Дворища Витчівки


Обміри земель у Вичівці (записано в писцевих книгах «Витчівка») проводилися навесні 1555 року. 

Тоді це було велике село, бо мало 9 дворищ: Ільковичі (володарі Величкович, Ількович, Михайлевичі), Якутичі (Якутичі, Артимовичі, Малхевичі, Кохновичі, Чинчевичі), Череповичі (Міщичі, Пашкевич), Мищичі (Міщичі, Никонович, Ігнатович, Мойшевич, Миткович), Штубловичі (Долотовичі, Никоновичі, Остаповичі), Голубовичі (Голубовичі, Федичі, Минчичі), Губачевичі (Долотовичі, Никоновичі), Величковичі (Сенкевичі, Васко Менкович).

Про власників серницьких земель



Село Серники в уяві кожного читача асоціюється із прізвищем Полюхович. 

Дійсно, це особливий феномен в історії Полісся. Про те, що в деяких поліських селах проживало більшість людей з одним прізвищем, часто можна прочитати в історичних документах.

пʼятницю, 5 лютого 2016 р.

Мутвиця як урочище острова Свідня



Відомості про село Осова допомогли дізнатися, що в ХVІ столітті існувало урочище Мутвиця. 

Під час обміру поліських земель у 1554 році Хвальчевський зазначає, що острів Свідень тримає Єжи Урбан. Серед приходів цього острова називає урочище Мутвиця або Греблище.

Осова – це колишній «острів Сирого Кореня»


При читанні історичних документів про одне село часто трапляється унікальна інформація про інші населені пункти краю.  Так трапилося й під час перекладу з польської «Тяжби Олизара Дмитровича із селянами Погосту про встановлення кордону».

Точної дати цього документа не вказано (остання цифра нечітка). Це 1553 або1555 рік. Власник неньківських дворищ Олизар Дмитрович скаржиться, що погостські люди переходять межі його земель та «кривду чинять».

Грамоти про Неньковичі як джерело вивчення історії цього села


Про село Неньковичі є десятки королівських грамот ХVІ століття. Село там назване то Неньковичі, то Нюньковичі, то Няньковичі. 

А найдавніша серед них – «Правая грамота Пинскаго князя Федора Ивановича Ярославича по спорному делу между Староконьцами и Неньковцами», датована 21 квітнем 1510 року. 

Документ 1512 року про Вовчиці та Погост


В актовій книзі Пінського гродського суду вміщено справу від 22 квітня 1512 року. У ній йде мова про урочище села Вовчиць, яке належало Погостській церкві. 

Там зазначено, що в селі Погості Пінського повіту церква була ще до часів Вітовта (він правив із 1350 по 1430 рік), а при ній земельний наділ у Вовчицях.  Але хто й коли його віддав церкві, невідомо, так як невідомо, коли ця церква в Погості з’явилася.

Такими були Вовчиці в 1555 році



Обміри земель у Вовчицях проводилися восени 1555 року. Село назване «Волчічи». 

Тут королівські піддані зафіксували 4 дворища: Гіртищевичі за Білим озером (господарі Василь та Ярмола Михеєвичі, Гаврило Максимович), Литковщина (Сергій та Дац Литчичі), Серковичі (Левонович, Омелян Іванович, Іван, Петро, Олександр Серковичі), половина Степанівського (Литчичі, Роман Нідарович, Василь і Драло Степановичі).

Дворища села Погост



Давні історичні документи про наш райцентр досліджувати доводиться дуже скрупульозно, бо в далекі від нас часи в Пінському повіті існувало два Погости.  Згодом один стали називати Погостом Зарічним, інший – Погостом Загородним. 

Найдавнішою згадкою про Зарічне вважається 5 травня 1480 року, коли король Казимир дозволив мінському купцеві Луці Терешковичу торгувати в Погості та багатьох інших населених пунктах.

У ХVІ столітті Старі Коні мали церкву


Дуже багато цікавої інформації про село Старі Коні знайдено в інших документах ХV - ХVІ століть. 

10 березня 1532 року хоружий Пінського повіту Семен Орда звертається до королеви Бони, аби вона віддала йому дворище Осташевське села Старі Коні. Але королева йому відмовляє й дарує інші землі.

Історичні джерела про Муравин


Кілька разів згадується Муравин у «Ревізії пущ» Воловича: у 1495 році, коли його даровано Сеньку Зенковичу; у 1522, коли король Сигізмунд підтверджує дарчу грамоту Марії Семенівни сину Сенька - Матіясу Зенковичу.

понеділок, 1 лютого 2016 р.

«Литовська метрика» про Моравин та Старі Коні


На сторінці 56 третьої книги «Литовської метрики» вміщено дарчий заповіт короля Казимира: «За паномъ Доркомъ 14 чоловековъ [в] Мотели, а 10 ч(о)л(о)в(с)ковъ в другомъ месте, Гвалович, данник самъ-другъ, даюш колоду меду; а служебных людей у Кожичох ч(о)л(о)- в(е)ка шесть, а в Тарыхконеи чотыри ч(о)л(о)- в(е)ки, а мыто; у Моравине три ч(о)л(о)в(е)ка, а у Дружиловичохъ два ч(о)л(о)в(е)ки. Великим кн(я)зь Казимир да//. Сопега».

Це дарча грамота великого князя Казимира Сапеги пану Дорку: «За паном Дорком 4 чоловіки в Старих Конях та мито, 3 чоловіки в Моравині..."

Подія ця датована 1452 роком.