четвер, 16 квітня 2015 р.

Благочестиві звичаї ноблян


У Ноблі існувало багато своєрідних звичаїв. Богослужіння в усі часи звершувалися тут урочисто, при великій кількості парафіян.

Як це відбувалося на початку ХХ століття, описує в романі «Полум’я на болотах» письменниця Ванда Василевська, яка побувала тут у 1938 році.
А як співав церковний хор! У навколишніх селах існувала приказка: «У Ноблі як заспівають пєвчі, то стожки сіна на болоті перевертаються».

На свято Пасхи було завжди було багатолюдно.

У ніч, коли звершувалося богослужіння, біля церкви запалювали багаття із старих дерев’яних хрестів, привезених із кладовища.

На березі озера, подалі від села, закладали у вогнища снаряди, знайдені під час сільськогосподарських робіт, а коли завершувався хресний хід навколо храму й священик виголошував «Христос воскрес!», вибухом сповіщали про чудесну подію – Воскресіння Ісуса Хреста. Нині подібно діють мисливці, які стріляють у цей момент служби в небо.


Зберігся в селі звичай дзвонити в дзвони, коли хтось помре, ще до поховання. Висока дзвіниця та водяне плесо дають змогу почути цей жалібний дзвін у всіх навколишніх селах та хуторах.

Особливим був ритуал поховання. Його докладно описала Ванда Василевська: «У труну клали все, що небіжчиця любила, до чого торкалася  щодня і чого могла потребувати там, по той бік темної води, за яку зайшла».

Це пасмо льону, бо «вже не буде прясти його», шматочок хліба, рушник, якого сама гаптувала, невимолочені колоски, жменька сіна, вуглинка з печі, личаки («у далеку дорогу йде, хай має в запасі»), кухлик («щоб мала чим напитися, як пити схоче»).
   
Покійника перевозили на човнах: «Кузьма, сідаючи в останній човен, намалював на піску хрест, щоб жалобна процесія не потягла за собою ще одного похорону, щоб між нею і селом виріс поділ і знак, що захищав вихід на воду, яка зараз  була шляхом до могили».
   
Із особливою урочистістю відправлялися богослужіння у храмове свято Преображення Господнього та на Водохреща. На Водохреща богослужіння завершувалося хресним ходом на «Йордань».

На озері в переддень свята розчищали лід від снігу, прорубували ополонку у вигляді хреста, куди потім священик опускав хрест, привозили з лісу молоді сосни й прикрашали те місце. По відправі Божої літургії під передзвін церковних дзвонів люди йшли на озеро освячувати воду. Кожен із присутніх зачерпав її прямо з ополонки й ніс додому. 
   
Колишні міщани свято бережуть звичаї та обряди своїх предків. На всіх перехресних дорогах тут встановлено обрічні хрести, які поліщуки донині вважають оберегом від хвороб, засухи та інших стихій. Здавна існував особливий обряд встановлення такого хреста.

Після заходу сонця жителі поспішали до крайньої хати, несли із собою лляні нитки, пили, сокири. Чоловіки їхали до лісу, зрізали там дуба й за ніч виготовляли хрест. А жінки в цей час ткали полотняний рушник, яким прикрашали хрест. На світанку оберіг встановлювали на перехресті, ставали на коліна й довго молилися.     
   
Про велику набожність ноблян можна почути навіть у народних піснях. Ось який запис здійснила 2002 року в Ноблі Раїса Цапун (доцент кафедри музичного фольклору інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету):
                                Що то в світі за тривога –
                                Нема правди, тілько в Бога.
                                Нема правди і не буде,
                                Бо забули Бога люди…  
 
Колись у Ноблі проживало багато євреїв, поляків. Тепер усі жителі православного віросповідання. Кожної неділі та в свята вони поспішають на службу Божу, яку править отець Олександр.


   
Кораблем пливе на високій горі над водою білостінний храм у древньому селі, потужно зітхають дзвони, поблискують золотим вогником свічки на підсвічниках. Йде служба…

Теперішнім людям здається, що так було завжди, що не було тих чорних днів, коли тужило село за своїми святинями.  А може, бояться, щоб не повторилася біда із церквою, тому й доглядають її, бережуть для наступних поколінь, для вічності, для неба й землі… 



Немає коментарів:

Дописати коментар