Був князь славетного давнього роду. Мав владу, військо («дружину») і силу. А син у нього був один, і полюбив він просту дівчину, лісову красуню.
Повідали вірні слуги новину батькові-князю. «Не по коту хвіст», - сказав той. Гнів уклав Бог у серце князя. І тоді потаємно зібрав син свою «дитячу» дружину (військо).
То була лицарська молодь, що походила з боярських родів, і в княжій дружині готувалася до військової служби.
У похід її часто пускали першою, особливо коли треба було виявити сторожкість, кмітливість, хитрість. Повів молодий князь військо на південь до кордонів князів Чарторийських, які були їхнього роду.
То була відома, але важка дорога поміж непрохідними болотами і мочарами.
…Дісталися вони до місцевості на високому березі біля ріки Стир. Зупинились, організували табір, виставили варту…
Навздогін вислав батько загін із досвідченим воєводою на чолі. Він навчав військової справи молодого князя і любив його, як сина, і поважав більше, ніж князя-батька. Відшукав відданий воїн табір.
Зустрілися. Дружно привіталися. На цьому місці виросло чотири дуби, які стоять і донині. І стало називатись це урочище «Привітання».
Пізніше, коли поселення стало більшим і в ньому поставили між деревами церкву, сільце отримало назву « Привітівка».
Немає коментарів:
Дописати коментар