Легенда про походження села Річиця

                                 

Це було в сиву давнину. тояло вже село, а назви воно не мало, бо  було невелике, закинуте в глибоких лісах та нетрях. Заселяли його сильні, роботящі та сміливі люди. Можливо, Сьохи, Палії чи Лідичі…

Поселення це лежало між великою річкою Стир та малою швидкоплинною річкою Вирок.
Ці річки годували людей рибою, оберігали від дикого звіра.

Недалеко Вирка, на піщаному горбку, під віковічними дубами, стояла невеличка дерев’яна хатинка, крита соломою, а в ній ріс-виростав гарний хлопець Іванко.

Ще зовсім малим він став вправним рибалкою. Згодом навчився робити легкі та міцні човни. Над усе хлопець любив річку, її силу, свіжість та вічний рух.

В Іванових сусідів росла дочка-одиначка Ганнуся. Моторна, роботяща, ніжна та добра, як весна, а привітна й щедра, як Боже літечко. 

А краса! Хоч води з лиця напийся. Іванко задивлявся на Ганнусю, а одного разу зустрілися з нею віч-на-віч біля річки.

Довго молодята говорили про різні справи. Але очі їхні випромінювали вічну закоханість одне в одного. З того часу зустрічалися вони на одному і тому ж місці, біля річки, під округлими кущами верболозу. 

Зустрічі були короткими й нечастими. Життя було важким, хоча навкруги їх оточувала прекрасна поліська природа. Треба було багато працювати, щоб здобути їжу та все інше для життя. 

У селі всі здогадувалися, що восени поберуться Іванко з Ганнусею. Закінчилася весна, розпочалося раннє дощове літо. 

Майже щодня йшли проливні дощі. Земля розбухла, із калюж утворилися цілі озера. Розлилися річки, усе село вже було залите водою. 

А вода все прибувала та прибувала. Жертвою цієї повені стала й Ганнуся. Забрала холодна стихія дівчину навіки й понесла десь у море. Все село оплакувало Ганнусю.

А Іванко?… Іванко кожного ранку, коли сходило сонечко, і кожного вечора, коли воно заходило, ішов на те місце, де вперше поцілував свою любку, і тужно виплакував своє невимовне горе, звертаючись до річки: «Ріко, річице, верни мою Ганнусю або забери і мене до неї!»

Його жалі та муки чули жителі сусіднього села Телковичі. Часто, дуже часто до них виразно долітало слово «річице». 

Ось ті сусіди з Телкович і назвали поселення РІЧИЦЯ. Згодом і Сьохи, і Палії, і Лідичі почали називати своє село Річицею.