Неймовірна історія династії фотографів Ляховців із села Кухітська Воля

Родина Ляховців із Кухітської Волі

06.07.2020. Професорка з Білорусі вивчає історію нашого краю. У березні місяці від докторки мистецтвознавства Білоруського державного університету культури та мистецтва Ольги Лобачевської надійшов такий лист: «Спадарыня Валянціна! Знайшла ваш артикул «У Кухітській Волі жив фотограф Ляховець». Шукаю звесткі пра гэтага фатаграфа. Рыхтую да выдання альбом фота з пінскага музея і хочацца даць поўную інфармацыю». 

Подвиг 19-річного солдата з Мутвиці

Два роки обдумую інформацію про подвиг 19-річного солдата з Мутвиці. Усе хотілося довідатися більше… Кілька днів тому достеменно дізналася про долю фронтовика від його племінниці – Надії Іванівни Корнійчук.

Коли в 1944 році оголосили про мобілізацію, її дідусь Корнійчук Никифор довго розмірковував, як бути із сином Домініком. Хлопцеві ще не було 18 років, він замолодий, аби йти на війну разом із батьком, але бути під час боїв поруч із сином і оберігати його – це кращий варіант, ніж відпустити потім його одного. «Все одно пізніше заберуть на війну», - розмірковував батько. Тому після довгих обговорень вирішили пішли на фронт удвох…

Мобілізовані в 1941...

Травень 2020... Травень 1945…

Своїм землякам, що цінують минуле, присвячую…

Минає 75 років від переможного Дня 1945. А скільки не знаного нами можна прочитати нині про дідів та прадідів, що приблизили ту Перемогу. Я довго шукала інформацію про свого дідуся, який був мобілізований на фронт ще в 1941 році. І марно… Мені відповідали, що на війну із Морочненського району забирали лише в 1944 році, коли звільнили район від німців. А моя сусідка Марія Яківна розповідала, що на фронт із нашого села Новосілля в 1941 році пішли ті, хто став активістом радянської влади…

Доля Лілії Тукальської-Нелюбович. Доля її пам’ятника, що в місті Пінськ

Рік 1897 видався для мутвицьких поміщиків Станіслава Тукальського-Нелюбовича та його дружини Анни з Корсаків дуже щасливим: 22 жовтня в них народилася донечка. Через 4 роки у неї з’явився братик Геронім. Саме він, Геронім, розповість у своїх рукописах про долю його сестри, котра прожила всього 13 років.

Рік 1911 був дуже трагічним для родини Тукальських-Нелюбовичів: приблизно за місяць із життя пішли й батько, і дочка…

Таким бачив Нобель Олександр Цинкаловський

Цей знімок належить Олександрові Миколайовичу Цинкаловському – знаному історикові, археологу, краєзнавцю, який присвятив все своє життя вивченню історичного минулого та культурної спадщини Волині. Вона знайдена в його історико-географічному словникові «Стара Волинь і Волинське Полісся».

Автор понад сорок років збирав матеріал для книги, обійшов і дослідив майже півтори тисячі населених пунктів, збирав стародруки, робив фотозйомки, проводив археологічні розкопки, описав понад 5600 об’єктів.

Микола Веремейчик – партизан-орденоносець

22 вересня – День партизанської слави. Наш зарічненський край називають партизанським краєм часів Другої світової війни. Моє нове дослідження присвячене цій даті.

У моєму рідному селі Новосілля нині не збереглося прізвища Веремейчик. А в метричних книгах Храпинської церкви 1861 року, які я досліджувала в Державному архіві Рівненської області, таких родин у нашому селі зустрічається кілька.

Як у Погості злодія по містечку водили…

Українцям добре відоме слово «віче» - загальні збори громадян міст Київської Русі, що збиралися для розгляду громадських справ. Чи збиралося віче в древньому Неблі, не доводилося читати. А от інформацію про копні суди на зарічненській землі можна відшукати у ХVІІІ томі Віленської археологічної комісії, що має назву «Акти про копні суди» (1891).

Тут згадується багато сіл нашого району: Погост, Іванчиці, Задовже, Омит, Прикладники, Видчовка (саме так записано), Дубрівськ, Морочне, Серники, Добчиці (Дубчиці).

Про середньовічний поліський звичай «шапку ставити»

Досліджуючи скаргу ноблян на пінських сільничих 1562 року, натрапила на вираз, значення якого пояснити не могла. Коли розбиралася ця скарга, міщанин Гринь Денисович доказував, що в нього Єврашка забрав пів тисячі його власної солі, яку він не для продажу тримав, шість грошей литовських.

Хаїм-єврей не погоджувався, що його посланець таке зробив. Тоді «Грицъ до вижа ихъ, который имъ ураду приданъ, ставилъ шапку». Дослівно перекласти не змогла. Мабуть, так чинити – «ставити шапку» - було дозволено тодішньою владою.

Як нобельські міщани королю на пінських сільничих жалілися

Де брали наші давні предки сіль для споживання? Ніколи не задумувалася над цим питання. А от недавно до рук потрапила книга «Документы и матеріалы для исторіи евреевъ» за 1550 – 1585 роки, упорядкована істориком Сергієм Бершадським у 1882 році. Прочитане там інформація про Полісся змусила мене надовго зайнятися пошуками матеріалів на цю тему. 

Насамперед переклала кілька сторінок декрету короля Сигізмунда Августа від 6 липня 1562 року. Там подані слова скарги нобельських міщан та відповідь євреїв, котрі поставляли сіль до Нобля. Доводилося шукати тлумачення багатьох слів, що містяться в декреті короля Сигізмунда.

Литовська метрика про дозвіл мед варити й горілку «курити» на Пінщині для власних потреб

Досліджуючи давні документи про Полісся, віднайшла не знану досі й дещо дивну інформацію...

В «Історії України-Руси» Михайла Грушевського є такі слова: «…а в сусідній Пинщині свобідне вареннє пива й меду на власну потребу признавало ся всім: „вольно каждому з мещан, съ жидовъ и съ подданыхъ нашихъ на селахъ медъ сытити и пиво варити на весельє и ку празьникомъ и на властныє потребы свои домовыє, а не на шинкъ” (Уривок з невидрук. контракту у Д.-Запольского).

А оце вчора прочитала, як про це написано в Литовській метриці (архіви документів, що виходили з канцелярії Великого князівства Литовського).

Францішек Савич – поліський Шевченко

 Портрет поета  художниці Олени Гаєвської

Першим поліським поетом, який писав на місцевій говірці, був Францішек Савич. У той час, коли жив поет, наша місцевість належала до Пінського повіту, отже, він далекий у часі наш земляк. Його доля дещо схожа із Шевченковою, але набагато трагічніша.

Білоруський поет Савич прожив дуже коротке життя – всього 30 років, але того, що випало на його долю, вистачило б на багато людських доль.

Книга уродженки села Морочне про поляків, яких із Полісся було депортовано до Сибіру

Нечасто можна прочитати літературний твір про долю поляків, засланих до Сибіру з приходом на Полісся радянської влади. Саме таку тему обрала для своєї книги Хеліна Ламберт.

Інформацію про її твір «Zostanie po mnie...» – Wspomnienia z «nieludzkich» czasów. знайдено в газеті «Tygodnik pojezierza drawskiego»  за 20 вересня 2006 року.

Село Морочне в романі Марії Родзевич «Гніздо Білозора»

Події роману «Гніздо Білозора» Марії Родзевич розгортаються на Поліссі після Першої світової війни. Після того, як жителі прикордонних територій відчули дух більшовизму, вони починають все голосніше заявляти про свої права. 

Головні герої – шофер Савицький та жителі Білозірського двору. Хоча двір і постраждав від більшовиків та німців, а новий уряд увів високі податки та збори із землевласників, Білозір допомагає сусідам, які потребують допомоги. 

Мова тут іде й про долю польських учителів, чиновників та осадників на Поліссі.

Геронім Тукальський-Нелюбович про Марію Родзевич

Геронім Тукальський-Нелюбович жив у маєтку Мутвиця Пінського повіту. Його хрещеною матір’ю була польська письменниця Марія Родзевич. 

У 1939 році Геронім залишив Полісся й приїхав до Польщі. Там написав багато спогадів про минуле. 

Після Другої світової війни розпочав збирати матеріали про життя та діяльність Марії Родзевич.

Польська письменниця Марія Родзевич – донька морочненського поміщика

Марія Родзевич (Родзевічувна, Maria Rodziewiczówna) – відома польська письменниця. Вона донька морочненського та сенчицького поміщика Генріха Родзевича, хрещена мати мутвицького поміщина Героніма Тукальського-Нелюбовича. 

Її батьки за допомогу учасникам польського повстання 1863 року (вони зберігали зброю повстанців) були заслані до Сибіру, а їхні маєтки Морочне та Сенчиці - конфісковано.

Федір Одрач - співець поліського життя

Федір Одрач (справжнє прізвище — Шоломицький, 13 березня 1912 — 7 жовтня 1964) — український письменник.

Народився на Поліссі, в селі Місятичі, за 25 кілометрів від Пінська. 1939 року поліський край, що перебував під владою Польщі, був прилучений до СССР. Та частина, де народився Одрач, відійшла до Білоруської ССР, решта - до Української ССР. Такий поділ зберігся після розпаду СССР і понині.

Вікентій Дунін-Марцинкевич – автор комедії «Пінська шляхта»

Білоруський письменник Вікентій Дунін-Марцинкевич - один із перших професійних білоруських письменників, поет, театральний критик, зачинатель драматичного жанру в Білорусі.

Його найвідоміший твір - комедія-водевіль «Пінская шляхта» — написаний на західнополіському діалекті української мови. Сама назва твору говорить про те, що події, описані у творі, відбуваються в Пінському повіті. 

Каєтан Крашевський про долю родини Крашевських із Борового

Про заслання на Кавказ, про російського царя Миколу, про 9 ран на полі бою… І все це про нащадків Юзефа Крашевського, котрий купив маєток у Боровій…

У багатьох публікаціях українських та польських літературознавців можна відшукати інформацію про проживання, перебування в українських селах відомого польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського. Досліджуються його твори про Полісся. Серед них і описи краєвиду Зарічного, осади Серники. 

Але зовсім невеликому колу читачів відомо про творчість його брата Каєтана.  Він автор історичних повістей «Берестейський конюший», «Зі спогадів каштеляна», «Потурнаки», змістовно пов’язаних із Поліссям. А ще у Каєтана є «Монографія дому Крашевських», написана в 1861 році. Створена вона на основі хронік та сімейних документів. А вміщені в ній цікаві відомості про представників різних гілок роду Крашевських. Кілька сторінок монографії присвячено селу Борове Пінського повіту.

Унікальна книга про село Кухче

Польський перекладач Войцех Криштоф у 2016 році опублікував цікаву інформацію: «Біля 20 років тому я купив у букініста в Йоганнесбурзі книгу під назвою «Мене звуть мільйон». 

Вона була написана анонімним автором. А насправді авторка - англійська письменниця Зоя Зайдлер, яка, рятуючись від німецького натиску, у вересні 1939 року, вирушила на Пінщину й зупинилася в маєтку Леонтини Корсак у селі Кухче.

Родові корені Федора Достоєвського - із Полісся

На білоруських сайтах можна знайти десятки публікацій про родове коріння російського письменника Федора Достоєвського. Його предки проживали в Пінському повіті, куди відносилися й нинішні села Зарічненського району. 

Цікаво й те, що представники цього роду жили й у наших зарічних селах.

"Пісня про зубра" Миколи Гусовського

Гусовський Микола (біл. Мікола Гусоўскі, приб. 1470 — після 1533) — український поет, засновник білоруської літературної традиції епохи Відродження.

Походив з небагатої родини. Про місце народження Гусовського існують дві версії: с. Гусів біля Ланьцута (сучасна Польща, українська етнічна територія), на той час німецька колонія, або с. Усове (сучасна Білорусь). Також стосовно року народження немає єдиної думки — називаються 1470, 1475 та 1480 роки народження Гусовського. Початкову освіту здобув у катедральній або церковно-приходській школі. Після цього продовжив навчання у Болонському та Віленському університетах, Яґеллонському університеті.

Дмитро Булгаківський - збирач поліського фольклору

Коли вчитель готується до уроків літератури, де вивчається фольклор, він може скоритатися дослідженнями, які проводив на Поліссі священник Дмитро Булгаківський (справжнє прізвище Булгак). 

Він зібрав золотинки народної мудрості поліщуків. Його збірка «Пінчуки», що нині оцифрована  в Інтернеті, є цінним джерелом вивчення поліського фольклору. На її основі ми  з школярами проводили дослідження, яке мало не меті вияснити, які із записаних фольклористом  прислів’їв  побутували в нашому краї. Виявилося, що відсотків  80 їх вживали в наших селах. А якщо врахувати, що збірка була написана в 1890 році, то значимість її дуже зростає.

Блок на Поліссі

Цікаві сторінки історії про перебування російського поета Олександра Блока на Поліссі можна відшукати на білоруських сайтах. Ось одна із них. Її автор - Павло Лосич. 

Удивительный факт: первый музей Александра Блока появился не в родном ему Санкт-Петербурге, не в Подмосковье, с которым у поэта связано очень многое, а в небольшом полесском селе Лопатино. Сюда писатель приехал ровно 100 лет назад — в августе 1916 года. На Пинщине Блок провел 200 дней и ночей. В составе 13-й инженерно-строительной дружины Всероссийского союза земств и городов он возводил укрепления вдоль линии фронта. Репортер «Р» отправился на Полесье и прошел блоковскими тропами.

Прокоповичі з Нобля

Це місце в Ноблі знає кожен. Тут покояться й останки представників роду Прокоповичів. Ось нове дослідження про цю родину.

Найстарший представник священницької родини Варфоломій Степанович Прокопович став настоятелем Святопреображенської церкви Нобля у 1830-х роках. Двоє його синів були дуже відомими особистостями свого часу.

Печатка герб "Наленч" із села Серник (Василь Полюхович)

Восени 2012 року, під час польових робіт, здійснюваних поблизу с. Серники, було знайдено печатку гербу Наленч (зображення круглої пов’язки, зав’язаної внизу, розташоване на щиті) із латинськими літерами «І Р».