Дівочий брід

Там, де змійкою губиться Прип’ять в густих поліських очеретах, між селом Млини та Омитом, є Дівочий брід.

Старенька бабуся Серафима, витираючи сльозу, сумно оповідає історію виникнення його назви: «Кілька днів блукали поліськими лісами татари - шукати дорогу, яка б вивела їх бодай до найменшого хутірця.

Татарський воєначальник посилав гінців у різні сторони, але ніхто не зустрів живої душі, яка б могла вивести їх з полону поліських лісів. Нарешті двоє воїнів натрапило на молоду дівчину, яка в лісі збирала ягоди. 

Привели її до воєначальника, і той сказав: «Дам тобі велику винагороду, тільки виведи нас із непрохідних очеретів». 

А дівчина і дивитись не хотіла в його сторону. Тоді розлючений татарин став погрожувати їй шаблею, а вона все мовчала. Зв’язали дівчину татари й повели в глиб лісу, прив’язали до дерева біля самого мурашника. 

Хотіли її там залишити на цілу ніч, щоб живою з’їли мурахи. Раптом юнка заговорила, погодилася ворогам показати дорогу. Татари відразу пожвавішали, мерщій зібралися в дорогу, дарма що звечоріло.

Із зв’язаними назад руками ішла дівчина вузенькою стежкою очеретяної трясовини. Вона молила Бога за одне: аби лиш не розвиднілося.

Коли благословилося на світ, дівча зупинилося.

- Все, прийшли, - мовила вона тихо.

Дивляться татари, а кругом болото! Розлючені, кинулися до неї, провалюючись у густу булькаючу трясовину. Одна, друга шабля опустилася на дівочу голову, але жоден з великого загону завойовників не вийшов із тієї пастки».

Вітер-пустунець гойдає китички очеретів, що розвиваються, мов дівочі коси... Не часто люди навідують ту місцину - Дівочий брід.

Записано від Ходневич Серафими Андріївни, 1910 року народження, в селі Дідівка.