Одвічна любов до батьківської мови

Колектив Кухченської школи 

На березі річки Веселухи ось уже кілька століть стоїть невеличке село Новосілля. Споконвіку тут нараховувалося не більше ста дворів.

Усі в селі якщо не родичі в другому-третьому поколіннях, то свати або куми. Одним словом, єдина дружна родина.

Іншим унікальним явищем відзначається село – любов’ю його випускників до вчительської професії. Є серед них математики й історики, учителі музики й біології. Але особливою пошаною користується професія вчителя рідної мови.

Першою із новосельців у післявоєнні роки здобула таку освіту Антоніна Андріївна Шукалевич. Це її одноліткам випала можливість вчитися в Новосільській початковій школі, потім продовжити навчання в Кухченській та Локницькій школах. Антоніна Андріївна стала вчителем української мови, усе своє життя навчала школярів у Храпинській школі.

За свою сумлінну працю була удостоєна звання «Старший учитель», шість років працювала директором цієї школи. Пам’ятаю, із якою заздрістю дивилися ми на неї в дитинстві. Це була сестра моєї однокласниці й перша знайома мені вчителька.

На жаль, сьогодні її немає поруч із нами, але пам'ять про хорошого спеціаліста української мови Шиманську Антоніну Андріївну буде берегти не одне покоління випускників.

Згодом до Рівненського педінституту вступила Марчук Антоніна Якимівна. Довгий час вона викладала українську мову та літературу в школах Володимирецького району, міста Кузнецовська.

До речі, всі четверо братів і сестер пані Антоніни теж здобули вищу освіту, а брат Михайло був першим випускником Новосілля, котрий вступив до вищого учбового закладу. Через роки здобув звання «Заслуженого працівника служби зв’язку».

Традицію навчання на філологічному факультеті продовжили сестри Бокій – Раїса Денисівна та Ніна Миколаївна. Раїса Бокій довгий час працювала вчителем української мови в Борівській школі, згодом переїхала в Івано-Франківську область.

Здобула звання «Старший учитель», а через деякий час стала методистом української мови у відділі освіти Рогатинської РДА. Донині черги випускників просяться до неї на підготовку до ЗНО, і Раїса Денисівна не полишає навчати українській мові.

Ніна Миколаївна Бокій – шанована на Кореччині людина. Вона пройшла шлях від вчителя-методиста до заступника директора, методиста, завідувачки районним методичним центром, начальника відділу освіти Корецької РДА. Вона створила в Корецькій ЗОШ №3 шевченківську світлицю, про яку говорять і донині. Пізніше працювала керуючою справами в Корецькій районній раді. 

Ніна Миколаївна очолює товариство «Просвіта» Корецького району. Вона має неперевершений голос, донині співає і в церковному хорі, і в хорі «Серпанок», що діє на базі Будинку культури. Їздить на співочі фестивалі в Польщу. А ще пише вірші, пісні. У себе дома створила світлицю, де розмістила давні поліські речі. При спілкуванні пані Ніна повідомила про свої заповітні мрії: написати пісню про небесну сотню та створити при Будинкові культури жіночий клуб «Горлиця».

На Рокитнівщині гордяться Заслуженим учителем української мови Любиш Марією Василівною. Методикою викладання улюбленого предмета вона ділиться аж у столиці. А народилася теж у селі Новосілля, розпочинала навчання в Кухченській школі, а згодом продовжила в Локницькій середній школі.

Двоє рідних сестер Надія та Галина Тумаш із Новосілля теж обрали фах вчителя мови та літератури. Надія Миколаївна за сумлінну працю отримала звання «Старший учитель» і нині продовжує плекати знання в школярів Кухченської ЗОШ І – ІІІ ступенів. Галина Миколаївна перекваліфікувалася й стала завідувачкою дитячим садочком на Харківщині. 

Одночасно з ними на філологічному факультеті навчалася Мосіюк Ольга Михайлівна. Згодом доля завела її аж в Ізраїль, і до набутої спеціальності вчителя української мови додалася кваліфікація ізраїльського вчителя. Ольга Михайлівна працює там вихователем дітей із вадами психічного розвитку. Їй довелося досконало вивчити іврит, а в пригоді ставали набуті в Рівненському педінституті знання.

Пізніше учителем української мови стала Марчук Надія Григорівна. Згодом когорту новосільських учителів рідної мови поповнила Харковець Любов Петрівна. Вона впродовж багатьох років очолює колектив Зарічненської ЗОШ І- ІІ ступенів, має славу хорошого спеціаліста своєї справи.

Досконало вивчали українську мову й ті новосільці, які обрали фах учителя російської мови та літератури: Мацерук Галина Василівна, Бокій Анатолій Миколайович, учитель-методист Тумаш Валентина Миколаївна. 

Гордимося ми й молодим поколінням наших колег. Це Юрашкевич Ірина Михайлівна, яка викладає українську мову в Зарічненському НВК, Чухрай Зоя Олександрівна та Борисюк Юлія Григорівна, котрі оселилися на Київщині, Погорілець Наталія Олександрівна, яка працює в Зарічному.

Нині навчається на п’ятому курсі української філології випускниця із Новосілля Погорілець Юлія Миколаївна. Традиція продовжується…

А якщо додати до сказаного, що три новосільські вчительки-невістки: Ніна Степанівна Тумаш, Алла Станіславівна Марчук та Галина Павлівна Погорілець – теж українські філологи за спеціальністю, то сміливо можна стверджувати, що майже кожна оселя в селі Новосілля вивчила для нашої держави вчителя рідної мови. 

Випускниця 2014 року Богдана Марчук перевершила нас усіх: вона стала студенткою факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Буде не просто навчати рідній мові, а своїм словом виховуватиме цілі покоління українців. Приємно було довідатися, що творча робота цієї абітурієнтки була однією з найкращих.

Готуючи цей матеріал, я ставила собі запитання: звідки в нас, новосельців, така тяга до рідної мови? І знайшла відповідь: у повазі наших батьків до особистості вчителя, у міцних знаннях, які здавна дає своїм випускникам Кухченська школа. Вона, як сказав Кузьма Скрябін, зашита мамою й татом десь усередині.

А Ніна Миколаївна Бокій доповнила мене: «Ця любов іде від тієї аури, що оточувала нас із дитинства, від навколишньої природи. Бо новосільські діти ранньою весною вже милуються сон-травою, а потім до самої зими споживають то чорницю, то брусницю, то журавлину. І від поваги батьків до професії вчителя». 

Проте найбільш вдалим здався мені вислів Надії Миколаївни Воронко: «Наші односельці споконвіків були гонорові, запальні, вони мали за честь дати дітям вищу освіту. Тому є серед нас і юристи, і медики, і бухгалтери. А діти з Новосілля завжди ставали окрасою Кухченської школи».