Події Першої світової війни поблизу сіл Новосілля та Кухче

Схема руху російських партизанів на село та маєток Кухче 

(РДВІA, фонд 400, oпис 12, справа 27324, лист 111)

Новосільські хлопчаки часто знаходили на горі поблизу села патрони, бавилися ними, часто траплялися навіть травми. Такі небезпечні подарунки залишилися на цих землях і після Першої, і після Другої світових воєн.

Перш ніж розпочати розповідь про те, що діялося на наших землях у часи Першої світової війни, слід поглянути на тогочасну воєнну карту, яка зберігається в Російському державному військово-історичному архіві.

Протокол 1919 року

У Державному архіві Рівненської області опрацьовано до сотні різних документів. Більшість із них було відкрито вперше. А зберігають вони, ці пожовклі від часу сторінки, масу цікавої інформації про кожне село нашого краю. 

Один із таких документів – протокол про вибори членів гмінного зібрання. Обрані туди селяни представляли свій населений пункт у Морочнівській гміні.

Склад населення села Новосілля за переписом 1921 року

У 1921 році в Польщі проводився перепис населення. А в 1924 році у Варшаві за результатами перепису було видано спеціальний документ, де відзначалося, скільки жителів, якої віри і національності проживало на певній території. 

Тут відзначено, що в селі Новосілля в 1921 році було 27 дворів, проживало 170 жителів: 98 чоловіків та 72 жінки.

Новосільське товариство землевласників

На початку ХХ століття на Поліссі були створені товариства землевласників. Тоді кожна сім’я мала свій невеликий наділ землі, за який мала сплачувати великі податки. Кожен клаптик, прикуплений за власні кошти, теж треба було щорічно оплачувати. 

У 1925 – 1926 роках по Морочнівській гміні значилося 29 товариств землевласників. Серед них і Новосільське (Ф. 174. Оп. 27, Од. зб. 1 – 5. Лист. 17).

Парцеляція сільських земель

Історичні джерела повідомляють, що на початку ХХ століття земельні відносини на Поліссі характеризувалися пануванням великого поміщицького землеволодіння. Панські маєтки, які на початку 20-х років не нараховують і 1% усіх господарств, мали 40,5% усіх земельних угідь. 

У середньому на поміщицьке господарство припадало 500 га, а на селянське господарство 2 – 7,5 га землі. Зайві вільні руки в селянських господарствах були джерелом поповнення дешевої армії сільськогосподарських робітників, яких налічувалося в різні роки від 80 до 100 тисяч осіб. 

Із матеріалів Морочнівського гродського суду за 1933 рік

Життя наше не завжди спокійне. Часто виникають непередбачені ситуації, які розв’язуються лише судами. За що ж судилися наші предки в минулому? 

Морочнівський гродський суд за 1933 рік розглядав різні справи: хтось когось образив нецензурним словом, хтось без дозволу суду написав неграмотному односельчанину позов до суду, комусь треба було розв’язати питання спадщини, десь відбулася бійка.

Вибори підсолтиса Новосілля

За часів Польщі вищою посадовою особою на селі був солтис.

У його обов’язки входило здійснювати контроль за виконанням панщини, бути присутнім при збору податків, супроводжувати вози з вівсом і сіном до місця головного збору, здійснювати контроль за користуванням землею, вирішувати господарські спори.

Допомога голодуючим

У Державному архіві зберігається ще один цікавий документ про наше село.

У «Звіті гмінного виборчого комітету про надання допомоги голодуючому населенню і видання грошей тимчасовим працівникам» подано список жителів села Новосілля, яким у 1936 році надано допомогу – картоплю.

На службі у місцевих панів (Спогади Марії Марчук)

У поліських селян залишилися різні спогади про польських панів. В основному вони негативні. За статистичними даними початку ХХ століття відомо, що 70% земель у Морочнівській гміні належало поміщикам. 

Це 57 тисяч га. Ще 930 га було в руках церкви, 624 га виділено польським осадникам. І лише 62,7 га належало селянам, які становили 90% населення гміни. 

Ось чому поліський селянин не міг і не хотів розуміти польського пана. У селі Кухче науковцями записане таке прислів’я: «Тяжко жилося за Корсака, намучилися і за Орди» (Це прізвища володарів цього села).

Новосільський осадник

За часів правління Йозефа Пілсудського на Поліссі з’явилося багато осадників. Це були солдати польської армії, які воювали на фронтах Першої світової війни, колишні офіцери та унтер-офіцери легіонів Пілсудського - учасники польсько-радянської війни 1919-1920 років. 

Після демобілізації перед ними постало питання: куди йти, що робити, адже більшість із них не мали ні сім’ї, ні свого дому. Влада Речі Посполитої з 1920 року вводить у дію закон про земельну реформу, яка полягала у наділенні солдатів земельними ділянками на приєднаних, тобто завойованих територіях. 

Польський Корпус охорони пограниччя на Поліссі

Через наше село у вересні 1939 року пройшла не одна група польських жовнірів, які служили в Корпусі охорони пограниччя (КОП).

Це формування було створене польським урядом у 1924 році для захисту польських кордонів від агентів, які проникали з території Радянського Союзу. 

Адже через деякий час після підписання Ризького договору в 1921 році СССР розпочав кампанію по відмові від недавно визнаних польських кордонів і став заохочувати рейди зі своєї території у східні райони Польщі.

Далекий відгомін Другої світової війни

Воєнне фото Марчука Хоми Івановича (у центрі)

22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Наступного дня було оголошено мобілізацію 14 вікових категорій громадян. 

Ще за часів панування Польщі на наших землях було підготовлено списки військовозобов’язаних Морочнівського району різних років народження.

Доля новосільських євреїв

Традиційно на Поліссі в кожному селі оселялися євреї. Вони тримали лавки (магазини), займалися комерцією. Не стало винятком і наше село.

Тут жила сім’я єврея Гершка. Перед війною ця родина вже займалася сільським господарством, як і всі селяни. 

А ще ці євреї були вмілими будівельниками. Вони будували добротні хати в Новосіллі та в навколишніх селах.

Збитки, нанесені селу Новосілля німецько-фашистськими загарбниками

У Державному архіві Рівненської області зберігаються «Акти-списки та книга обліку збитків, нанесених німецькими окупантами населенню Морочнівського району». 

У ній детально описано, які втрати понесли жителі кожного села в часи Великої Вітчизняної війни.

Вказується число членів кожної родини, доля родини на вказаний час, наявні в родині жилі приміщення та ступінь їх руйнування, втрачена худоба, втрачені посіви, втрачене домашнє майно і вартість усіх втрат сім’ї.

Новосільські остарбайтери

Згадаємо ще одну невеселу сторінку із життя села. Весною 1942 року через районну управу на кожне село визначалася певна кількість юнаків і дівчат для відправлення на роботу в Німеччину та Австрію, незалежно від сімейного та майнового стану. 

Місцеві жителі чинили опір вивезенню, тому окупанти посилювали репресії, закривали млини, забороняли продаж худоби, сільськогосподарської продукції. Частина примусово вивезених так і не повернулися до рідного села з далекої чужини.

Новосільська трагедія 1943 року

Лаврентій Марчук

На кладовищі села Новосілля є дві незвичайні могили. У них покояться цілі сім’ї Сидорчуків та Марчуків. Це відгомін участі наших односельців у вирі історичних подій воєнного часу.

Дослідник діяльності ОУН на території Зарічненського (тоді Морочнівського) району, завідувач відділу «Інституту дослідів Волині» Ігор Марчук стверджує, що «через низький рівень освіти місцевого населення до різних ідеологій у Зарічненському районі ставилися досить прохолодно.

Сторінки релігійного життя наших односельців

У селах Храпин та Новосілля двічі на рік святкують так звані «кермаші», коли родичі та знайомі ходять один до одного в гості. Це означає, що двічі на рік в різні релігійні свята освячували церкви, які знаходилися там. 

У розмові зі своїми бабусями ми часто чули, що до церкви наші односельці колись ходили до Храпина. Ще в документах ХVІ століття знаходимо згадку про те, що в містечку Нобель діяло 5 церков: Пречистенська, Миколаївська, Спаська, Воскресенська та Петровська. Одну із них - Миколаївську - за наказом старости Хвальчевського було перенесено до Храпина.

Де і як навчалися грамоті наші земляки (Шукалевич Антоніна Андріївна)

Перша вчителька Новосілля Квітка Галина Павлівна

Про те, що наші прадіди були грамотними людьми, можна переконатися, вивчаючи архівні документи ХІХ – ХХ століть. У списку військовозобов’язаних Морочнівської гміни 1898 року народження було відмічено, що Сава Веремейчик закінчив школу «людову», тобто народну. 

У списках членів окружної комісії по виборах у місцеві депутати трудящих Кухченської сільради за 1950 рік подаються такі дані про членів цієї комісії:

У яких колгоспах працювали новосільці

На колгоспному полі 

 У повідомленні відділу землевпорядкування Морочненського районного виконавчого комітету від 23 грудня 1940 року відзначено, що станом на 5 грудня 1940 року по Морочнівському району організовано 7 колгоспів, у тому числі й у селі Новосілля. Туди вступило 42 жителі. Як на диво, приходили тоді дивитися на трактор У-2 жителі села.

Окремо були колгоспи в Храпині та Кухчі. Очолити колгосп у Новосіллі запропонували комуністу Вакулічу Якову. Але той, послухавши, які функції має виконувати, яких заходів слід буде вживати, відмовився від запропонованої посади. Головою колгоспу став його брат. Із початком війни колгосп припинив існування, а після війни знову розпочалося його відновлення.

Наші на Донбасі

У голодні післявоєнні роки держава оголосила про школи фабрично-заводського учнівства (ФЗО). Діяли вони на базі промислових підприємств і готували робітників масових професій для будівництва, вугільної, гірничої, металургійної промисловості. 

Приймалися юнаки 16 – 18 років з будь-якою освітою. Учні ФЗО були на повному державному утриманні. У цей час молодь на таке навчання направлялася в порядку мобілізації. Біля десятка новосільських юнаків та одна дівчина теж відправилися у школу ФЗО, щоб здобути одну з гірничих професій: забійника, прохідника, кріпильника.

Йому довго болів Афганістан

Майже 10 довгих років тривала афганська війна. Свій інтернаціональний обов’язок у далекому Афганістані виконували тисячі українців. Не обминула ця війна і Зарічненську землю. 

У складі обмеженого контингенту свій військовий обов’язок виконували 138 юнаків із Зарічненського району. Серед них і новоселець Василь Григорович Борисюк.

Сільські цілителі та знахарі (Дослідження Алли Марчук)

Землі нинішього Зарічненського району впродовж багатьох років не мали достатнього медичного обслуговування. У 1925 році на 39 жителів у Морочнівській гміні працював 1 лікар, 1 фельдшер та 1 приватний аптекар. Лікування в стаціонарі тоді коштувало 100 – 2000 злотих. 

Розглядаючи бюджет на 1925 рік, можна дізнатися, що на громадське здоров’я виділялося 6225 злотих: на запобігання хворобам – 200, на лікування дизентерії – 150, для сиріт повітового сиротинця – 1861, для гмінної амбулаторії – 3100, на утримання акушерки – 2350 злотих.

Новосільські забави

Найпопулярнішою формою відпочинку молоді на початку ХХ століття були вечорки. Вони розпочиналися від Першої Пречистої і тривали до Великодня. Спершу дівчата і хлопці збиралися окремо в когось дома, а потім спільно підшуковували для вечірнього дозвілля хату когось із оносельчан.

Як село Новосілля міняло свою адресу

Вчені вважають, що перші поселенці на території сучасного Зарічненського району з’явилися тоді, коли в Європі закінчувався льодовиковий період і почалося значне потепління. 

Просторі ліси й луки, багаточисельні озера та ріки створювали сприятливі умови для заселення племен первісних мисливців. 

Перші розвідки археологічних пам’яток Зарічненського району були здійснені польськими археологами в 20-30-х роках ХХ століття. У 1927 році виявлено кілька поховань зарубинецької культури біля села Іванчиці, а в 1938 році проведено дослідження стоянки пізнього палеоліту та мезоліту біля села Нобель.

Новосілля в складі Кухченської сільської ради

Було розглянуто десятки документів про життя в Кухченській сільській раді в 50 – 60 роках ХХ століття. Із найцікавішими знахідками, що розповідають про наше Новосілля, познайомимо і вас.

У протоколі №3 засідання Кухченської сільської ради від 15.02.1950 року вказано, що в цей день розглядалися такі питання:

Страви наших бабусь

Якщо ви часто згадуєте смак страв, приготовлених у поліській печі, ми допоможемо вам їх приготувати самостійно. Ось декілька рецептів наших бабусь.

Млинці «сходяни» (на сніданок). Треба 1,5 склянки теплої води, приблизно 30 г дріжджів, 2 склянки борошна, сіль. Коли тісто підійде, додати 5 - 6 сирих тертих картоплин, добре вимішати й пекти.

Світлини весілля в Морочному

Весільні музиканти.

Світлини весілля в Морочному

Весільна хода через село Морочне.

Світлини весілля в Морочному

На весілля йшли і старі, і малі.

Світлини весілля в Морочному

Молоді пішки прямують до нареченого. Придане молодої везуть на кінній повозці. 

Світлини весілля в Морочному

Весільні гості готуються рушати до молодої. 

Світлини весілля в Морочному

А це вже весільні гості прямують до молодого. Із собою несуть вишивані картини нареченої.

Світлини весілля в Морочному

Молодий із короваєм прямує до будику нареченої.

Світлини весілля в Морочному

Чекаємо перезов.

Світлини весілля в Морочному

Усі вже вмостилися в дорогу...

Світлини весілля в Морочному

Веільні гості вирушають додому.

Світлини весілля в Морочному

Пригощання весільних гостей "на коня".

Світлини весілля в Морочному

Музиканти проводжають  весільних бояр.

Сплав лісу по річці Стир (1946 рік)

Сплав лісу по річці Стир у 1946 році.

Ткацький верстат із села Вовчиці (1946 рік)

Ткацький верстат зафіксовано в селі Вовчиці 1946 року.

Оригінальна ступа для зерна в Дубрівську (1946 рік)

Таку ступу для зерна зафіксували фотографи в 1946 році в селі Дубрівьк.

Вид Зарічного 1946 року

Так виглядало Зарічне в 1946 році.

Приміщення першої електростанції в Зарічному

Зарічне 1946 року. Приміщення електростанції.

Дзвіниця Зарічного 1946 року

Дзвіниця біля церкви в Зарічному. 1946 рік.

Вулиця Зарічного 1946 року

 Так виглядала вулиця райцентру в 1946 році.

Церква Зарічного 1946 року

Церква Зарічного 1946 року.

Новий будинок Зарічного 1946 року

Новий будинок Зарічного, побудований за новим проектом.

Будинок культури та кінотеатр Зарічного 1946 року

Приміщення Будику культури та кінотеатру Зарічного 1946 року.