вівторок, 7 квітня 2015 р.

Пожежа 1926 року в селі Мутвиці


Про те, що колись село Мутвиця пережило пожежу, знає кожен цього житель. Як це було насправді, розповідає у своїх спогадах пан Геронім Тукальський-Нелюбович.

Якось дзвін, що стояв у панському маєтку, задзвонив несвоєчасно і дзвонив дуже довго, сповіщаючи тим самим про пожежу.
Ситуація була фатальна. Літо, тривала суша. Всі селяни виїхали на болота для заготівлі сіна. У селі залишилися лише старі жінки й малі діти.

Дахи будинків на Поліссі були з очерету. Самі будівлі стояли дуже близько одна від одної. А тут – пожежа. Коли піднявся вітер, вогонь летів з очеретом від одного будинку до іншого. Час від часу лунали вибухи: це розривалися поховані на дахах набої для карабінів і навіть гранати. Цього добра після Першої світової війни у цих краях було вдосталь.

Вогонь наближався до двору. Службові селяни рятували власні оселі. Загорілися два панські будинки. Інші вдалося врятувати. Всі, хто був у той момент у селі, створили ланцюг і з рук в руки передавали воду на дахи, поливали їх, не даючи загорітися. Геронім згадує, що навіть на ньому горів одяг, і його погасили водою.

Пожежа тривала до вечора. Прибігли селяни з поля, прибула Мисливська охорона з Морочного. Помпами гасили вогонь, але вдіяти нічого не могли. Єдине, що радувало всіх, це те, що жнива іще не розпочалися, і весь врожай стояв на полі. Худоба теж була на попасі чи в роботі. А от сільськогосподарського інвентаря майже ніякого в селян не залишилося.

Увечері селяни попросили дозволу поставити свою худобу в панських таборах, які були в урочищі Паствин.

Після пожежі із 120 хат в селі залишилося 30. Зберігся лише західний кінець села. Причина пожежі була зовсім банальна: діти бавилися вогнем.

У селі знають хлопчика, який тоді запалив вогонь. Його ледве не вбили розлютовані селяни. Але зовсім чужа жінка заховала дитину в бочку й тримала там до вечора, аби зберегти дитяче життя.

Скільки розмов було в селі після цього випадку. Однією із причин пожежі, на думку селян, була кара Божа. Пожежа розпочалася із будинків, які були збудовані в часи революції на місці колишнього старого кладовища, що знищилося з роками. 

Слідів того кладовища не було, але пам’ять про нього береглася від батька до сина. Залишився на тому місці один віковий дуб. При будівництві там викопували людські кості. Багато селян вороже ставилися до тієї будівлі, називали її «будинком нещастя». Цікавим був той факт, що уціліли лише будинки тих жителів села, предки яких були поховані на старому кладовищі.

Була ще одна версія пожежі: це кара Божа за руйнування селянами статуї Матері Божої, яка стояла на панському дворі.

Автор спогадів стверджує, що хоча пожежа була страшною, але для Заріччя, яке стояло в лісі, це не було трагедією. Частину лісу селяни купували, частину давав двір, а частину селяни крали. А кожен мешканець цих країв умів володіти сокирою та пилкою, був будівельником сам для себе. 

І тому не дуже довго мутвицьким селянам доводилося жити в землянках.














Немає коментарів:

Дописати коментар