Села, фільварки, осади, колонії, застінки, лісничівки Пінського повіту (гміни Морочне, Вичівка, Кухітська Воля)

Серед школярів Зарічненського району здійснюється краєзнавчий проект «Зниклі населені пункти Зарічненського району». Для користування юним краєзнавцям пропонується перелік населених пунктів нашого краю початку ХХ століття. 

Тоді на території нашого району, який входив до Пінського повіту, було три гміни: Морочне, Вичівка та Кухітська Воля.
Частина сіл Кухітсько-Вільської гміни нині належить до Волинської області, деякі – до Володимирецького району. Окремі населені пункти Вичівської гміни ввійшли до Дубровицького району, Морочненської та Вичівської – до Республіки Білорусь.

Морочненська гміна об’єднувала 47 населених пунктів: 1 містечко – Погост Зарічний, 23 села, 11 фільварків, 4 колонії, 3 осади, 2 лісничівки. До цієї гміни входили такі села: Локниця, Храпин, Чернін, Дубчиці, Дубрівськ, Калець, Кутин, Морочна Мала, Морочна Велика, Муровин, Мутвиця, Няньковичі, Нобель, Новосілля, Осова, Остров, Привітовка, Речиця, Вілька Речицька, Сенчиці, Старі Коні, Вовчиці. 

Виявляється, фільварки були лише в 11 селах: Храпині, Глинному (між селами Мутвиця та Морочне, де голуба глина), Миколаєві Новому, Миколаєві Старому, Морочному, Муровині, Мутвиці, Неньковичах, Островську, Вільці Річицькій, Заріччі, на Конику. 

Осадами для поляків стали Дуброжин, Коловрот, Люботин; застінками – Кутинок та Любинь, колоніями – Канал, Великі Млини, Парська та Острови-Заброди. Було навіть 2 лісничівки: Ласицьк та Свідно.

У Кухітсько-Вільську гміну теж входило 47 населених пунктів: 16 сіл, 12 колоній, 10 осад та 9 фільварків. 

Ось ці села: Залізниця, Бережна Воля, Біла, Борова, Бушлак, Телковичі Малі, Телковичі Великі, Кухче, Кухецька Воля І, Кухецька Воля ІІ, Млинок, Островськ, Перекалля, Судче (або Войновка), Задовже, Заозір’я. 

Колоніями були Акурика, Іванчиці, Іваново, Кутинки, Марчиха, Підкрай, Підрізи, Сіножатки, Скоморохи, Симиж, Загрози, Закче. 

Осадники оселилися на Граді, Грамоті, Гребельках, Язвіні, Майдані, Нідзвідічах, Окуриках, Радовлі, Раковому, Вовчій горі. У цій гміні було 9 фільварків: у Бережній Волі, Чапці, Кухчі, Кухоцькій Волі, Павліново, Стрижені, Судчі, Тиховижі, Задовжі. 

Вичівська гміна охоплювала 20 населених пунктів: 10 сіл, 1 фільварк, 6 колоній та 2 осади. Сюди входили села Серники, Ладорож, Ласицьк, Жовкіно, Бродниця, Іванчиці, Сварицевичі, Вичовка (з наголосом на о), Вєшня, Зелень. Колоніями стали Олександрове, Бродниця, Бутов (з наголосом на о), Бутов Бродницький, Соломир, Став. Фільварк був лише у Вєшні, а осади – у Бартніці та Кремінисі.

У цих трьох гмінах нараховувалося 22 фільварки. Це поміщицькі господарства, засновані на праці кріпосних селян. Їх господарям належала значна територія землі навколо села, частина лісів, боліт. Крім роботи в полі, селянин змушений був виконувати додаткові повинності. 

Наприклад, в одному із шляхетських фільварків від кожного селянського господарства осінню і весною слід було вивезти по 30 возів гною на панські поля, доставляти дерево на панські будови, привезти 12 возів дров на топливо, забезпечити своєю упряжжю любий виїзд поміщика, чесати коноплю, теребити льон, збирати хміль, садити капусту, збивати масло, стригти овечки, копати рови, ставки, поправляти мости й дороги, приносити до столу пана гриби, ягоди, горіхи, мед, яйця, циплят. Ось які, виявляється, повинності були у мешканців фільварків. 

Управління фільварком здійснював «двірник». Вищою посадовою особою на селі був війт. В обов’язки війта входило здійснювати контроль за виконанням панщини, бути присутнім при збору податків, супроводжувати вози з вівсом і сіном до місця головного збору, здійснювати контроль за користуванням землею, вирішувати господарські спори.

Місцями збору податків були визначені будинки у селах, термін сплати від 21.11. (Святого Миколая) до 06.12 (Святого Мартина). Відповідно до Статуту 1588 року селянин, який прожив 10 років на землі феодала, ставав кріпаком .

На початку ХХ століття на Поліссі з’явилися осади. У «Довіднику з історії України» (том 2) повідомляється: «Осадники – назва польських колоністів на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі в 1919- 1939 роках.

Після завершення українсько-польської війни 1918-1919 років варшавський уряд з метою зміцнення політичної та економічної бази окупаційного режиму, посилення польських впливів та прискорення полонізаційних процесів розгорнув широку колонізацію західноукраїнських землель. Осадники – переселенці з Польщі.

Декрет про створення господарств осадників було видано в 1919 році. Осадники, серед яких переважали польські військові ветерани, отримували від держави кращі землі, їх забезпечували сільськогосподарським реманентом і кредитами. У 1938 році на західноукраїнських землях існувало близько 35 тисяч господарств осадників, яким належало 12% усіх земельних угідь». 

Вивчивши архівні матеріали Пінського повіту, ми дізналися, що на землях нашого району було 15 осад. Порівнявши назви сучасних сіл та назви осад, можемо константувати, що лише одне село виникло з колишніх осад – Радовель (на місці осади Radowle).