Спогади старожилів села Мутвиці

Жителі села Мутвиця донині зберігають чимало спогадів про родину Тукальських-Нелюбовичів. За їхніми словами, самі поміщики безпосередньо господарюванням не займалися.

Всі організаційні виробничі справи виконували керуючі. Досить цінний спогад про життя у маєтку села Мутвиця зберегла Мельник Єва Никифорівна, 1929 року народження.

Її батько Корнійчук Никифор Терентійович був одним із помічників пана Героніма. Сім’я у Никифора була велика – 7 дітей, землі мав мало, і віддана служба у пана давала можливість селянину прогодувати сім’ю.

Никифор Терентійович був їздовим у пана. Він шукав поміщикові людей для виконання сільськогосподарських робіт. В основному роботи по господарству виконували наймані робітники, яких поміщики забезпечували житлом, продуктами харчування і платою. Їх називали в селі батраками. Батраками у пана ставали тільки люди хазяйновиті, які з якихось причин залишилися без землі.

Із села Людинь (нині Дубровицький район) приїхала до Тукальських-Нелюбовичів у Мутвицю сім’я Романських, із села Золотого (нині Дубровицький район) – сім’ї Рожків (6 дітей), Скаржинців (5 дітей), Клімчуків, із села Телковичі (нині Володимирецький район) - сім’я Манзіків (9 дітей). Для них пан спеціально звів великі будинки, де жило по 4 сім’ї.

У найбільш гарячі пори року до поміщиків на роботу наймалися й вільні селяни. І як розповідають очевидці, пан ніколи не порушував домовленості. Навіть у неврожайні роки завжди вчасно й до кінця розраховувався з робітниками. 

Жителі села Мутвиця відбували повинності у пана (називали їх «одбуток») за користування плодами лісу (ягодами, грибами), за те, що дерли лозу на болотах, за те, що пасли у панському лісі худобу. 

Крім селян, на панів працювали й так звані в селі «мазури» - безземельні поляки, які з’явилися в селі в пошуках роботи. Жителька села Мутвиця Корнійчук Галина Іванівна, 1925 року народження, згадала декількох з них. Це була Рузя, якій пан дав хатину в лісі. І донині жителі села Мутвиця ходять у ліс за ягодами до «баби Рузі».

Поляк Михайловський не був простим «мазуром», а керуючим у пана. Він керував і посівами, і збором врожаю, і його збутом. У селі Мутвиця похований поляк Буда, «мазур», який пас череду корів панів Нелюбовичів-Тукальських на болотах. 

Жили ці «мазури» бідно, одноосібно. Галина Іванівна пригадує, як у поляка Генсьора померла дружина. Він сам один повіз її на коні ховати у село Морочне, де були католицькі могилки. «Мазур» Генсьор возив панське молоко на пункт у Морочне. Один із «мазурів» Філевський одружився на місцевій дівчині Ганні, і вони пізніше виїхали до Польщі.

Тукальські-Нелюбовичі віддавали перевагу великогосподарському виробництву, утримували великі дійні стада корів, засівали чималі площі під різні культури. Вони мали у власності городи і сади, а ще тримали млини, гуральні, різні майстерні.

Жителі села згадують добротних коней, овечок, червоних корів. Поміщики вигідно використовували й поліські болота. На урочище Паствин на ціле літо загонили пасти молодняк корів і пригонили в обори аж під зиму. Сама назва цього урочища говорить про те, що воно використовувалося для випасання худоби.