Сирітські пісні

Стоїть дуб зелений

Стоїть дуб зелений,

Листям шелестить,

А доля сиротини

Десь далеко спить.

Спить вона, не чує,

Нікому збудить,

Бо мати в домовині 

Вже давно лежить.

Батька я не знаю,

Матері нема.

Нема кому збудити,

Я бідна сирота.

Записала Проневич Павліна Іванівна 25 листопада 1998 року в селі Морочне від Проневич Ірини Володимирівни, 1929 року народження. 

Ой, ішла сирітка

Ой, ішла сирітка по світу блукати,

Зустрічає Господь, став її питати:

- Куди йдеш, сирітко, дальоко не зайдеш,

Ти своєї матусі вже нігде не знайдеш.

Вже ж твоя матуся на високій горі,

На високій горі, у глибокім гробі.

Ой, зайшла сирітка да й стала плакати,

Обозвався ангел, як рідная мати:

- Ой, а хто ж то плаче на мойому гробі?

- Гето ж я, мамонько, возьми мене к собі.

- Ой, як тяжко-важко каменя знимати,

А ще тяжче й важче тебе к собі брати.

Ой, іди, сирітко, іди й ти додому,

Да нехай мачуха ізмиє голову.

- Ой, іще мачуха голову не змила,

А уже мачуха віку умалила.

- Ой, іди, сирітко, іди ти додому

Да нехай мачуха ізменить кошулю.

- Ой, іще мачуха кошулі не дала,

А уже мачуха віка вкоротила.

Ой, ізослав Господь три ангели з неба

По бідну сироту та і душу треба.

Ой, узяли її да й потихесеньку,

Да й занесли в небо да й помалесеньку.

Ой, ізослав Господь злі лихії з неба,

Да й по злу мачуху, да й по душу її.

Ой, узяли їй да й круком пуд ребра

Да й занесли єї в пекло понад небом.

- Ой. щоб же я знала, що мні теє буде,

Я б сирот гляділа, людей научала.

Раїса Цапун. Мелодії древнього Нобеля. – Р.: Перспектива, 2003. – 89 с. 

Ой, у лузі при дорозі

Ой, у лузі при дорозі

Кучерявий дуб стояв,

Під тим дубом кучерявим

Козак дівку намовляв.

Намовляв він та й намовив,

Сам сідає на коня:

- Будь здорова, чорноброва,

Будь здорова навсігда.

А дівчина те зачула,

Стала плакать ще й ридать.

Козакові стало жалко,

Став дівчину вговорлять:

- Не плач, Галю, не плач, Галю.

Не плач, душенько моя,

Як я з війська повернуся,

Возьму замуж за сєбя.

- Де ж ти бачив, козаченьку,

Щоб сухий дуб листя мав,

Де ж ти бачив тую правду,

Щоб багатий бідну взяв?

- Багатая, проклятая

Буде мене проклинать,

А сирота горе знає,

Буде мене шанувать.

Записала Проневич Павліна Іванівна 10 березня 1986 року в селі Морочне від Проневич Ярини Володимирівни, 1932 року народження. 

Василино

Поїхав Василино на полювання, 

Покинув свою милу на горювання. 

- Горюй, мила, горюй, мила, не жалуй ручок,

Я до тебе повернуся за год, за рочок.

- Приїжджай, Василино, та й додомушки,

Маєш горе для своєї головушки.

Бо вже твоя мила сина родила,

Породила, вповила, а сама померла.

Ой, приїхав Василино та й до милих брам,

А вже його миленькій зробили дом.

Ой, увійшов Василино в новую світлицю,

Лежить його милая на всюю срамницю.

Ой, як увійшов Василино у другу світлицю.

Там нянька дитя люляє геть у жалобниці.

- Бодай же ти, синку, та й більше не зріс,

Як ти мою милую в білий пісок вніс.

- Тобі, тату, тобі, тату, жінка у вінку,

А мені, хлопцю маленькому, - матір у піску.

Тобі, тату, тобі, тату, жінка – розовий цвіт,

А мені, хлопцю молодому, рідної мами нєт.

Записала Тишковець Світлана Домініківна 16 лютого 1979 року в селі Мутвиця від Тишковець Єви Іванівни, 1888 року народження.

Летіла зозуля

Летіла зозуля з гори у долину

Та й стала кувати коло мого тину.

Зозуле, зозуле, моє горе чуєш,

Коло меї хати ніколи не куєш.

Зозуля кувала, правдоньку сказала,

Що меї матусі на світі немає.

Забігла до хати, стала на порози,

Забилось серденько, покотились сльози.

Ой матінко, мати, де мні тебе взяти,

Чи десь укупити, чи намалювати?

Наїхали маляри з далекої сторони,

Змалювали неньку на білій постели.

Змалювали очі, змалювали брови, 

Да не змалювали щирої розмови.

Записала Тумаш Валентина Миколаївна 18 червня 2009 року в селі Комори від Васьковець Олени Степанівни, 1932 року народження.