Село Неньковичі знаходиться за 10 км від районного центру. Селом протікає річка Гнила Прип’ять.
Про походження назви села існує легенда. Було це дуже давно, коли правили Поліссям дуже багаті люди. А хто багатий – тому й блага всі. Таким благом і скористався у свій час один пан.
Прізвища, на жаль, ніхто не запам'ятав. Облюбував він для себе мальовниче місце, де чисті води течуть, а ліси багаті дичиною та різними цілющими ягодами та трав’яними пахощами.
Була у того пана дуже вродлива наймичка. Сваталось до неї дуже багато хлопців, та ніхто на припав їй до серця так, як господар, хоч і був за віком старший.
Прізвища, на жаль, ніхто не запам'ятав. Облюбував він для себе мальовниче місце, де чисті води течуть, а ліси багаті дичиною та різними цілющими ягодами та трав’яними пахощами.
Була у того пана дуже вродлива наймичка. Сваталось до неї дуже багато хлопців, та ніхто на припав їй до серця так, як господар, хоч і був за віком старший.
Міцним було їхнє кохання. Личко у наймички було ясне і привітне, як світанкова зоря. І народилось у неї дитятко. Підростало воно прямо на очах, схоже на володаря. Злякався пан. І, щоб не знала дружина, збудував майже на пустирі, на шляху до Пінська, невеличку хатинку, у яку й поселилася наймичка зі своєю дитинкою.
Підростало малятко й замість слова "мама", вимовляло "ненька". Пішли люди увПінськ на ринок. Йшли й з далеких країв. Багатьох заставала в дорозі темна ніченька. Просилися на нічліг і до молодої привітної молодички. А коли хтось запитував, де ночували? Відповідали «У неньки». Із часом почали селяни будувати хати поруч неньчиної хати. Так і стали називати це тоді ще невеличке поселення Неньковичами.
Ніби на честь першої забудовниці та жительки мами-неньки». Легенду від Тита Омеляновича Никитюка записав Святослав Кочережко.
За 800 м на північний захід від центральної частини села, на підвищенні в заплаві лівого берега р. Гнила Прип’ять – сліди мезолітичної стоянки і поселення доби неоліту та бронзового віку. Пам’ятка виявлена В. Ф. Ісаєнком, обстежив Б. А. Прищепа в 1993 р. На площі 300х200 м у стінках піщаного кар’єру та видувах зібрано крем’яні вироби та уламки ліпної кераміки.
Перша писемна згадка про село Неньковичі датується 1513 роком. У дослідженні Олександра Грушевського (брата Михайла Грушевського) «Пинское Полесье: Исторические очерки» автор подає акти Пінського Полісся 1471-1566 років. П’ятнадцятим у цьому списку значиться документ, де згадується село Неньковичі. Це дарча грамота : «Я, князь Федір Іванович Ярославович, із княгинею Оленою жалуємо владиці Пінському Вассіану на Пречистенську церкву три з половиною дворища в селі Неньковичах та наділяємо входами владичне дворище П’ядчинське… Писаний у Пінську, літа Божого 1513, місяця квітня, дев’ятого дня».
У «Писцовой книге Пинскаго и Клецкаго княжеств», скалденій Пінським старостою Станіславом Хвальчевським у 1552-1555 рр., видання якої здійснено Віленською Археологічною Комісією, на сторінці 63 зустрічаємо реєстр надання привілеїв і листів на маєтки. Розпочинається цей реєстр з «Дарчої грамоти Пінської княгині Марії Семенової і сина її Василія Семеновича», у якій згадуються села Жабчиці і Неньковичі.
Про село Неньковичі є згадки також в «Підтверджуючій грамоті Сигізмунда, даній боярину Матвію Гричині за його вислугу і данину від княгині Марії Семенової і її сина Василія Семеновича, від князя Федора Івановича Ярославича й дружини його княгині Олени» (1524р.); у «Листі королеви Бони її секретарю Івану Михайловичу Хореєвичу», у якому вона підтверджує за дядьком Михайла Тенюка, боярином Олізаром Дмитрійовичем, право на два помістя» (1534 р.); у «Підтверджуючій грамоті Сигізмунда Августа М. І. Тенюку на дарований йому маєток Неньковичі його дядьком Олизаром Дмитровичем» (1558 р.); у «Дарчому записі на маєток Неньковичі від Олизаря Дмитровича сестринцю своєму Михайлу Івановичу Тенюку» (1545 р.) тощо.
У книзі «Ревизии лугу и переходов звериных в бывшем Великом княжестве Литовском с присовокуплением грамот и привилегий на входы и пущи на земли», видана старостою Г. Б. Воловичем у 1559 р., село Неньковичі датується 1545 роком.
В Актовій книзі Пінського міського суду село Неньковичі згадується 20 липня 1655 року.
В першій половині ХІХ століття село разом кріпосними селянами стало власністю поміщика Бенедикта Тукальського-Нелюбовича. В 1846 році тут нараховувалось 54 селянські двори з населенням 366 чоловік. Селяни виконували повинності на користь поміщика та сплачували натуральні побори.
Місцеві жителі брали участь в боротьбі в буремні роки Жовтневої революції та громадянської війни. Два десятиліття землі Західної України були під владою Польщі і лише 17 вересня 1939 року село Неньковичі було звільнене. В селі вперше створюється сільська рада депутатів трудящих, землі передаються селянам. Відкривається школа, в якій навчання проводиться рідною мовою.
Під час Великої Вітчизняної війни близько 50 чоловік молоді фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини, спалили 165 хат. Населення надавало допомогу партизанам, а частина жителів пішла в загони народних месників з’єднання В. А. Бегми. На фронтах війни проти фашистів билися понад сто жителів села, з них 42 нагороджені орденами і медалями. В селі в 1973 р. встановлено пам’ятний знак землякам, які загинули у Великій Вітчизняній війні. Після війни в селі було організовано колгосп.
За словами В. Завади, «Покровська церква 1823 року у Неньковичах на Рівненщині архітектурно копіює деякі художньо-стильові принципи та прийоми класицистичного стилю».
За кліровими відомостями 1931 року, підготовленими членом Національної спілки краєзнавців України Павлом Дубінцем, Покровська церква села Неньковичі побудована в 1823 році. Її річний кружечний дохід становить 90 злотих. Землі при церкві є 42 десятини 569 квадратних сажнів. Ця площа не дозволяє повністю задовольнити потреби щодо утримання церковного притчу. Копії з метричних книг зберігаються у церкві з 1799 року. В бібліотеці є 5 томів книг для читання. Настоятелем храму служить священик Георгій Лазаревич, 1883 р.н., родом із Лунінецького уїзду. Псаломщик – Філімон Сімуйлик, 1891 р.н., із села Лопатіно Пінського уїзду. В приході налічується 183 двори. У них проживають 848 чоловіків та 652 жінки. З євреїв (чоловіків) 10, (жінок) 13. Баптистів – 1 двір (4 чоловіки і 3 жінки). До приходу належать села Неньковичі та Мутвиця.
На території Неньковицької сільської ради знаходиться Прип’ятський іхтіологічний заказник місцевого значення, створений з метою охорони місць нересту та вигулу цінних пород риб, серед них сазан, лящ та Мутвицький загальнозоологічний заказник місцевого значення (1995 р.). Площа 3985 га. Знаходиться на території Зарічненської селищної ради, Неньковицької, Омитської, Локницької, Морочненської сільських рад. Створений з метою збереження лісових масивів з метою розмноження мисливської фауни – лося, кабана звичайного, сарни європейської, зайця сірого.
На озері Сосно, що поблизу с. Неньковичі, проходять традиційні районні відкриті змагання з підльодного лову риби, присвячені пам'яті рибінспектора Василя Чуванова, які організовуються Зарічненською районною Федерацією риболовного спорту, відділом з питань фізичної культури та спорту Зарічненської РДА, районною радою спортивного товариства "Колос" та Зарічненською рибоохоронною дільницею.
Село Неньковичі знаходиться в прикордонній зоні з Республікою Білорусь. Дві наявні в Зарічненському районі прикордонні застави, що дислокувались в селах Неньковичі та Вичівка, реорганізовано на європейський зразок в один об'єднаний підрозділ "Вичівка".
Починаючи з 1985 року по 1992 рік в с. Неньковичі проходив волейбольний турнір з метою вшанування земляка, уродженця с. Комори Неньковицької сільської ради Валерія Дороніна, який загинув у Афганістані. З 1992 року волейбольний турнір стали проводити в районному центрі – Зарічне, віддаючи шану нашим землякам, які загинули в Афганістані. На той час турнір набув уже статусу міжнародного.
У селі Неньковичі пройшли ранні роки життя відомого діяча ХVІІ століття української церковної історії, українського народу – митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського.
Доронін Валерій Васильович, с. Комори, нагороджений медаллю «За відвагу» посмертно, загинув 25 квітня 1985р. в Афганістані.
Воїн-ветеран Великої Вітчизняної війни Кочережко Іван Якомович – кавалер п'яти орденів та більше двадцятьох медалей, зокрема удостоєний відзнаки сусідньої держави Білорусь – ювілейної медалі «65 років визволення Рнспубліки Білорусь від німецько-фашистських загарбників».
Населення – 1073 жителі, налічується 411 домогосподарств. В селі є ЗОШ І-ІІІст., дитячий садок, клуб, бібліотека, ФАП, торгові точки, відділення зв’язку.
***
Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія, Вип. 3 : Зарічненський район, Рівненської області / Рівнен. держ. ін-т культури. - Рiвне, 1998. – С. 27, 40, 43, 328.
Завада В. Дерев’яні храми Полісся / В. Завада. – К. : Техніка, 2004. – С. 135. – (Нац. святині України).
Зарічненщина. Зелений туризм. Нобель : фотоальбом / відп. за вип. : Т. Алексіюк. – Рівне : Волин. обереги, 2013. – С. 34-35.
Історія міст і сіл УРСР : в 26-ти т. – К., 1973. – Т. Ровенська обл. – С. 305.
Природно-заповідний фонд Рівненської області. – Рівне : Волин. обереги, 2008. – С. 85-86.
Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини / Я. О. Пура. – Львів : Світ, 1990. – С. 34.
Село Неньковичі / Зарічненський районний відділ освіти // З історії сіл Зарічненщини. – Зарічне, 2004. – С. 11-15.
***
Алексіюк Т. Неньковичам – 500 років / Т. Алексіюк // Полісся. – 2013. – № 33 (22 серп.). – C. 1, 2.
Алексіюк Т. Неньковичам – 500 років/ Т. Алексіюк // Вісті Рівненщини. – 2013. – № 34 (23 серп.). – C. 12.
Бренчук О. Неньковичі / О. Бренчук // Радянське Полісся. – 1968. – 17 жовт.
Дубінець П. Митрополит родом з Ненькович : [про відомого діяча української церковної історії, українського народу – митрополита Київського Йосипа Нелюбовича-Тукальського] / П. Дубінець // Полісся. – 2005. – № 3 (14 січ.). – С. 6.
Дубінець П. Покровська церква : православні церкви району у минулому / П. Дубінець // Полісся. – 2007. – № 5 (9 лют.).
Легенда про назву села [Неньковичі] : [легенду від Тита Омеляновича Никитюка записав Святослав Кочережко] // Обрії Полісся. – 1995. – № 52 (21 лип.).
Покровська церква : православні церкви району в минулому : за кліровими відомостями 1931 року, підготовленими членом Національної спілки краєзнавців України Павлом Дубінцем // Полісся. – 2007. – № 5 (9 лют.).
Прищепа Б. Археологічна карта Зарічненського району / Б. Прищепа // Західне Полісся: історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне, 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяч. 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 7-8.
Тумаш В. Відомий польський історик [Матеуш Нелюбович-Тукальський] – уродженець села Неньковичі [Зарічненського району] / В. Тумаш // Полісся. – 2010. – № 27 (15 лип.). – C. 13.
Тумаш В. Документ, якому 500 років : [про першу писемну згадку села Неньковичі Зарічненського району] / В. Тумаш // Полісся. – 2013. – № 13 (4 квіт.). – С. 4.
Тумаш В. Матеріали Пінського Музею Білоруського Полісся – глибоке джерело для вивчення історії та побуту Зарічненського району / В. Тумаш // Західне Полісся : історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне : Зень О. М., 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяченої 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 18-25.
Немає коментарів:
Дописати коментар