Село Морочне розташоване за 16 км від районного центру. Воно ділиться на дві частини – Мале Морочне та Велике Морочне.
Через село протікає річечка Ножик, яка впадає в Гнилу Прип’ять, притоку Прип’яті. Тут проходить автошлях Дубровиця - Пінськ.
Професор Леонід Залізняк у своїй монографії «Население Полесия в мезолите» подає відомості про урочища Ляхово та Люботинь, де віднайдено знахідки кам’яної зброї та побутових предметів первісних людей мезолітичної доби. Отже, перші поселення на піщаних пагорбах, де нині розташоване село Морочне, виникли в сиву давнину.
На дюновому підвищенні заввишки 4 м, у заплаві правого берега річки Прип’ять, за 1,5 км від центральної частини села Морочне, – стоянка фінального палеоліту та поселення раннього залізного віку. Обстежив її Л. Залізняк у 1988 році. У видувах зібрані вироби з кременю свідерської культури та уламки ліпних посудин раннього залізного віку.
Перша письмова згадка про село Морочне датована 1511 роком. У ХVІІ ст. воно належало Домановичам – київським шляхтичам, княжий рід яких виводить своє коріння на наших землях із кінця ХІV ст.
Дослідник та краєзнавець Я. О. Пура в своїй книзі «Походження назв населених пунктів Ровенщини» подає відомості про те, що село Морочне згадується в «Писцовой книге Пинского и Клецкого княжества, составленой пинским старостою Станыславом Хвельчевским в 1552-1555 гг.».
Ще ранішу згадку про Морочне подає «Історія міст і сіл УРСР. Ровенська область», яка датується 1511 роком. Ці відомості є задокументованими й збереженими до цього часу, але згідно з ними можна припустити, що село виникло набагато раніше.
Із 1569 року частина Волинського Полісся, у тому числі й село Морочне, ввійшло до складу Польщі. Тяжке соціальне становище жителів села породжовуло часті атифеодальні виступи. Жителі села брали участь у селянсько-козацькому повстанні 1594-1598 рр., яким керував Наливайко. Під час визвольної війни 1648-1654 рр. у Пінському повіті, до складу якого входило й Морочне, діяло близько 40 тис. повстанців.
За даними польських джерел, підготовленими краєзнавцем В. Перуніним, 130 років тому Морочне – село, Пінського повіту, в 3 окрузі поліційному, в 50 верствах від Пінська. Село колись було наділом єпископів (владик) уніатських, пінських, потім надбанням Радзевичів, у яких потім конфісковано. До Морочного належить село Вілька Морочненська.
При церкві перебували рукописи на польській мові, які описують дива від 1786 до 1832 р. Морочне було надане Домініканцеві пінському заставним правом, потім перейшло до Заборовських, Хшановських і нарешті до Родзевичів.
Є тут управління гміни, до якої належать села: Морочно, Вілька Річицька, Дубчиці, Сенчиці, Заручайськ, Новосілля, Кутин, Любинь, Муравин, Осова, Калець, Погост Зарічне, Старі Коні, Річиця, Привітівка, Тьолковичі, Іванчиці, Неньковичі, Мутвиця, Острове, Ладороже, Локниця, Бишляк, Зеліно. В Морочному проживало 2138 "людських душ".
До реформи 1861 року село не раз перепродвалось поміщиками, економічне становище селян залишалось важким. Після реформи 1861 року, коли було скасовано кріпацтво, більша частина землі, лісів і луків залишалася в руках поміщиків та церкви.
Селяни викупили лише невеликі наділи й були змушені, як і раніше, працювати на землях поміщика, на заготівлі сіна й сплаву лісу.
У 1886 р. село Морочне стало повітовим центром. Зросли його економічні зв’язки з Пінском, Дубровицею, Володимирцем. Зросла кількість населення, у 1898 р. тут проживало 798 чоловік.
Важким тягарем на плечі лягла Перша світова війна. Більшість чоловіків мобілізували в російську армію. Усе працездатне населення залучалось на окопні роботи. Німецька лінія фронту проходила через Ніговищі – Омит – Сенчиці – Дубчиці – Прикладники; російська – Нобель – Морочне – Неньковичі.
Роздільною смугою була річкова перешкода – Прип’ять. Через те фронт розміщувався на цих позиціях у 1912-1917 роках. На морочненській території знаходилось декілька полків. Була вимощена гребля навпростець через болота від морочненської церкви до урочиша Соколів. Ця гребля мала стратегічне військове значення, оскільки через неї на передові позиції підвозились гарматні установки й боєприпаси. Жителі села опинилися в дуже тяжкому становищі. Розташування в селі військ Південно-Західного фронту справило революційний вплив на населення.
Про Лютневу революцію 1917 р. чутки до Морочного дійшли від солдатів-фронтовиків, які в селі з цієї нагоди провели мітинг, на який, крім них, зійшлося все населення села. Виступаючі говорили про припинення війни з німцями, про виявлення непокори командирам. У другій половині 1917 р. село займали то війська Центральної Ради, то війська Кайзера, то війська Південо-Західного фронту, то війська Тимчасового Уряду Керенського.
Протягом листопада 1917 р. – лютого 1918 р. за активної участю солдатів Південно-Західного фронту і комісарів-більшовиків тут була встановлена Радянська влада. У цей же період був скликаний Рівненський повітовий з’їзд Рад. У його роботі взяли участь представники Морочнівського повіту.
У листопаді 1918 р. в Україні за ініціативою українських патріотів була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, ця подія справила великий політичний вплив на населення нашого краю. У цей же період військами Центральної Ради більшовицьку владу було скасовано, і в селі була відновлена влада незалежної України. У середині 1919 р. Морочне захопили польські інтервенти. У цей період жителі села опинилися в скруті. Селяни не мали найпотрібнішого – солі, борошна, взуття, одягу. Починався голод., поширювалась епідемія чорної віспи, медичної допомоги майже не було, школи не працювали.
У липні 1920 р. червоноармійці 12-ої Армії знову захопили село. Більшість працездатних чоловіків було мобілізовано в армію, багато з яких не повернулось у рідні місця.
1921 р. Морочне стало гміною і увійшло до складу Пінського повіту Поліського воєводства Польщі. Польська влада перешкоджала розвиткові української освіти і культури. Офіційною вважалась польська мова, нею і проводилось навчання в школах.
17 вересня 1939 р. жителі села зустріли воїнів Червоної Армії як близьких людей, хоча з певною стриманістю. 26 жовтня 1939 р. у Львові відкрилися Народні Збори Західної України, представником від Морочненського району був обраний голова Морочнівського повітового комітету І. М. Васильєв. Збори прийняли Декларацію про возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР.
На початку 1940 р. с. Морочне тсало районним центром, і всі села колишньої Морочненської гміни були включені до складу Ровенської області Української РСР.
В Морочнівському районі (нині Зарічненський) навесні 1940 р. було створено один із перших у Ровенській області радгосп. 8 грудня обласна газета повідомляла про організацію в селі Морочному першого в районі колгоспу .
У березні 1940 р. прибувають у Морочне (на той час райцентр) зі східних областей України газетярі та поліграфісти і виходить перший номер районної газети «Червона зірка», яка виходила до початку Великої Вітчизняної війни.
29 червня 1941р. два німецькі бомбардувальники вперше скинули бомби на с. Морочне. 10 липня 1941 р. німецькі солдати без бою ввійшли в Морочне. Багато жителів Морочного пішли в партизанські загони С. Шмата і І. Федорова, котрі діяли поруч, а пізніше влились до лав Червоної Армії, воювали на фронтах Другої світової війни. 18 липня 1942 р. в урочищі «Маяк» було розстріляно понад 500 євреїв.
Частина національно свідомих жителів, особливо молодь, тісно співпрацювала із загонами ОУН-УПА, всіляко допомагаючи останнім, приймаючи також участь у бойових діях. За період окупації багато жителів села було вивезено на роботу до Німеччини, не всі вони повернулись додому.
Тодішній райцентр Морочне 9 березня 1944 року звільнив перший батальйон 669 стрілецького полку 212 дивізії під командуванням майора Жукова. Із звіту комісара з’єднання партизанських загонів Ровенської області Л. Кизі : «У результаті бойових операцій, проведених партизанами, райцентр Морочно повністю звільнено від фашистських загарбників. Таким чином вся влада в Морочнівському районі знаходиться в руках місцевого партизанського загону ім. Богдана Хмельницького».
Після визволення від фашистів, зимою 1944 р. у Морочному був організований мобілізаційний пункт, до якого звозили з інших сіл району військовозобов’язаних і відправляли на війну.
У 1945 р. відновили свою роботу радянські органи влади. Село знову стало районним центром. Але через активні дії військових загонів УПА, котрі не припиняли чинити збройний опір радянській владі, у 1946 р. керівництво району переносить органи управління і райцентр до більш безпечного місця – Зарічного. Район перейменовують у Зарічненський.
У селі в 1975 р. встановлено пам’ятний знак землякам, які загинули у Великій Вітчизняній війні.
У 1962 році відкрито дільничну лікарню, школу, сільський клуб (1955 р.) і бібліотеку. У 1980 році побудовано нове приміщення школи.
Давні традиції зведення вітряних млинів шатрового типу в регіоні, презентує пам’ятка архітектури й водночас експонат Національного музею народної архітектури та побуту в Києві – вітряк першої половини ХХ ст. із с. Морочне Зарічненського району Рівненської області.
 |
| Експонат Національного музею народної архітектури та побуту в Києві – вітряк першої половини ХХ ст. із села Морочне |
Однією з найдавніших архітектурних пам’яток місцевого значення є Церква Святої Великомучениці Параскеви, збудована в 1815 році, яка є унікальною по своїй архітектурній композиції будівлею. Храм побудований на пожертвування навколишніх жителів та завдяки щедрій допомозі місцевого поміщика Терлецького, про що свідчать записи в збережених клірових відомостях за 1914 і 1936 рр.
Церква дерев’яна, без купола, з дахом під стріху із двома баштами при вході, увінчаними куполами із хрестами. Поряд розташована дзвіниця з трьома дзвонами. За кліровими відомостями 1914 року, підготовленими членом Національної спілки краєзнавців України Павлом Дубінцем: «Параскевська церква села Морочне побудована в 1815 році на кошти поміщика Терлецького. По штату, у ній були священик та псаломщик. Закріплено за церквою 184 десятини 2219 кв. сажнів, що приносить в середньому по 2 рублі доходу із десятини у рік. Копії із метричних книг зберігаються із 1737 року. Церковних шкіл при церкві немає, але є чотири народні училища – в Морочному, Сенчицях, Дубчицях, Вульці-Річицькій. Настоятелем є священик Аксентій Антонович Малевич 1856 р. н. із міста Каленковичі Речицького повіту (Білорусь), котрий закінчив у 1884 р. Мінську духовну семінарію. До приходу належать села Вулька-Річицька, Морочно, Осова, Дубчиці, Сенчиці, у котрих проживає 1284 чоловіки та 1296 жінок. Із них духовного стану – 18, дворян – 40, міщан – 39 та селян 2358, крім того, проживає євреїв – 80 чоловік, римо-католиків – 48».
До 1944 р. у Морочному діяв костел, парафіянами якого були також жителі навколишніх сіл, так як з давнини в селі проживали українці, білоруси, поляки.
У північно-західній частині села в урочищі «Маяк» знаходиться місце розстрілу євреїв, які були знищені фашистами в літку 1942 році.
Депутатом ІV Державної думи Російської імперії від Мінської губернії 25 жовтня 1912 року був обраний житель села Морочне Малайчук Іван Хомич, який народився у 1875 році і «закінчив Морочанське народне училище», з 1910 року – Морочанський волосний старшина.
Уродженці села:
Яцало Борис Іванович – доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Російської Академії природничих наук, зав. кафедрою інформаційних систем Обнінського інституту атомної енергетики, член Європейського Товариства Систем Підтримки Прийняття Рішень, Ядерного Товариства Росії, Міжнародного Союзу Радіоекологів (IUR), лауреат премії ім. В. Глазова (2003), керівник понад 10 міжнародних проектів по створенню геоінформаційних систем підтримки прийняття рішень, учасник більше 30 міжнародних конференцій і конгресів. Автор більше 160 публікацій. Це вчений зі світовим ім'ям, людина, яку Бог щедро нагородив ще й поетичним талантом, літературний псевдонім якого – Борис Морочненський – як найвищий вияв поваги до села Морочне, де пройшли золоті роки його дитинства.
Дубінець Павло Євгенович – настоятель Параскевської церкви с. Морочне–депутат районної ради, краєзнавець, нагороджений медаллю Рівноапостольного князя Володимира за заслуги перед церквою, член Національної спілки краєзнавців України
Микола Іванович Карпович – актор в Житомирському обласному музично-драматичному театрі. Заслужений артист України (2009).
Проневич Василь Михайлович – вояк ОУН під проводом Степана Бандери, партизан загону Федорова, перший повоєнний сільський голова с. Морочне.
Марчук Юрій Петрович, уродженець с. Морочне, нагороджений Орденом Червоної Зірки посмертно. Загинув 16 травня 1986 р. в Афганістані.
Віднійчук Любов Антоніна – кандидат економічних наук, декан факультету економіки Закарпатського державного університету, декан факультету міжнародного бізнесу міжнародної економіки, завідувачка кафедри міжнародної економіки, доцент кафедри міжнародного бізнесу. Автор 8 навчальних посібників, які є в Інтернеті і в усіх вузівських бібліотеках, видано 40 наукових праць. Автор монографії «Міжнародні фінансово-кредитні операції та електронні системи міжнародних платежів» та підготувала до випуску «Енциклопедію міжнародного бізнесу».
Репецький Станіслав Петрович – доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики функціональних матеріалів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУ). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Засновник наукової школи. Автор понад 100 наукових статей.
Марія Пузяк (Ломазей) – прославлена спортсменка, чемпіонка СРСР, чемпіонка України, чемпіонка і рекордсменка Республіки Білорусь, майстер спорту СРСР по стрільбі з лука – уродженка с. Морочне.
У селі Морочне проходить Мііжнародний турнір з футболу пам'яті воїна-афганця Юрія Марчука.
Через с. Морочне проходить вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне, яка є одним із семи чудес Рівненщини та найдовшою вузькоколійною залізницею в Європі.
Нині в с. Морочне проживає 1226 осіб, налічується 453 домогосподарств.
В селі є школа І-ІІІ ст., два сільських клуби, бібліотека, працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення зв’язку. В приміщенні школи діє музей «Історії села».
***
Зарічненщина. Зелений туризм. Нобель : фотоальбом / відп. за вип. : Л. Дейнека. – Рівне : Волин. обереги, 2013. – С. 32-33.
Ломазей І. Коротке історико-краєзнавче дослідження села Морочне / І. Ломазей // Західне Полісся: історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне, 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяч. 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 71-77.
Нагорнюк О. Кузькоколійка. 106 кілометрів Полісся / О. Нагорнюк. – [Б. м.], 2008. – С. 34-39.
Прищепа Б. Археологічна карта Зарічненського району / Б. Прищепа // Західне Полісся: історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне, 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяч. 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 7.
Рівненщина туристична : путівник. – К. : Світ Успіху, 2007. – С. 138.
Тишковець М. Святиня, що віками стоїть на Поліссі (короткий опис Параскевської церкви с. Морочне) / М. Тишковець // Західне Полісся: історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне, 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяч. 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 92-95.
***
Береза Ю. 500-літній іменинник [село Морочне Зарічненського району] / Ю. Береза // Вісті Рівненщини. – 2011. – № 31 (5 серп.). – C. 1, 9.
Гаврилович Г. Театр – то його життя / Г. Гаврилович // Полісся. – 2005. – № 34 (19 серп.).
Гаврилович Г. Я успішна жінка / Г. Гаврилович // Полісся. – 2008. – № 9/6 березня/
Дубінець П. Параскевська церква : православні церкви району в минулому / П. Дубінець // Полісся. – 2006. – № 49 (8 груд.).
Історія в документах : Велика Вітчизняна війна // Полісся. – 2004. – 27 лют.
Павлов Є. На олімпі науки / Є. Павлов // Полісся. – 2002. – 1 лют.
Перунін В. Морочне : історичний хронограф : 120 років тому / В. Перунін // Полісся. – 2006. – № 36 (8 верес.).
Позняк-Хоменко Н. Дорога додому : [про професора Станіслава Репецького] / Н. Позняк-Хоменко // Полісся. – 2010. – № 50 (23 груд.). – С. 1, 2.
Тумаш В. Депутат Державної думи Російської імперії із Морочного / В. Тумаш // Полісся. – 2012. – № 27 (12 лип.).
Чемпіонка-лучниця родом із Полісся // Полісся. – 2011. – № 21 (2 черв.). – С. 9.
***
Репецький Станіслав Петрович : [електронний русурс] – Режим доступу: http://www.phys.univ.kiev.ua/material/repetskiy.html. – Заголовок з екрану.
Немає коментарів:
Дописати коментар