понеділок, 1 червня 2015 р.

Історія села Привітівка



Привітівка — село у Зарічненському районі Рівненської області, підпорядковане Річицькій сільській раді. Село розташоване на березі річки Стир, з другого боку оточене густим лісом.

Відстань до обласного центру м. Рівне 189 км, до районного центру – 9 км, до населеного пункту с. Річиця – 10 км. Площа населеного пункту становить 31,095 км².
Село Привітівка засноване в 1855 році.

Про походження назви села місцевим краєзнавцем В. Перуніним записано бувальщину, яку почула у повоєнні роки Ольга Василівна Кирикович (Шпаковська), 1926 р. н. у селі Привітівка. Цю розповідь можна віднести до апокрифів, але вона має право на фіксацію і збереження.

«Був князь славетного давнього роду. Мав владу. Військо (дружину) і силу. А син у нього був один, який полюбив просту дівчину, лісову красуню. Повідали вірні слуги новину батькові князю: “Не по коту хвіст”. Бо вже була подібна пригода. Давній прадід, князь Володимир (той, що Русь хрестив), коли ще був язичником, мав багато жінок і взяв силоміць ще одну – княгиню Полоцьку, Рогнеду. 

Казала вона: “Не буду з простолюдина чоботи знімати” (з глибокої давнини у нас був обряд: по весіллі, молода роззувала свого нареченого на знак віддання і покори). Бо знала, хоч і народився він від князя, але “носила” його красуня-ключниця “рабиня” Малуша. Через це і не покорилася княгиня... а потім, вперше в історії держави, її син, Ярослав, пішов проти волі батька...

Гнів уклав бог у серце князя. І тоді потаємно зібрав син свою “дитягу” (військо). То була лицарська молодь, що походила з боярських родів і в княжій дружині готувалась до військової служби. У похід її часто пускали першою, коли треба було виявити сторожкість, кмітливість, хитрість. Повів молодий князь військо на південь до кордонів князів Чорторийських, які були їхнього роду. То була відома, але важка дорога поміж непрохідними болотами і мочарами.

...Дісталися вони до місцевості на високому березі біля річки Стир. Зупинилися, заснували табір, виставили варту...

Навздогін вислав батько загін з досвідченим воєводою на чолі. Він вчив військової справи молодого князя і любив його як сина, поважав більше, ніж князя-батька. Відшукав відданий воїн табір. Зустрілися. Привіталися. На цьому місці посадили чотири дуби, які стоять і донині. І стало називатися це урочище “Привітання”. Пізніше, коли поселення стало більшим, і поставили між деревами церкву, сільце отримало назву Привітівка.».

Як засвідчують документальні джерела, у XVI – XVIII століттях здійснювалася особливо гарячкова заготівля ділової деревини. Оскільки вже на той час Європа практично обезліснилася, польський уряд зосередив усі зусилля на поліському ареалі, маючи з цього великі прибутки. 

У 1860 році по Стиру пропливли 453 лісові плоти. Шляхта, використовуючи дешеву робочу силу, масово вивозила найкращі породи вікових дерев. За півтора століття на поліських землях вирубано 60-70 відсотків усіх лісів.

Серед поліського люду збереглося чимало плисарських оповідок, легенд, прислів’їв, пісень, де споконвіків займалися цим ремеслом.

Саме про Привітівських плисаків, де споконвіків займалися цим ремеслом, розповідає Г. Демянчук в своїй книзі «Біля джерел». Широкий Стир, вибігаючи з-за обрію, вигинається біля пристані Топець, розливається навсібіч, і низенькі береги ледь-ледь стримують його.

«Заготовляли дерево взимку, звозили в урочище Топець, складали партіями, в’язали, а потім, коли лід розтавав, пливли плоти по річці до Пінська. На кожному плоту сидів сплавщик і керував ним. Привітівські сплавщики – це Бутрим Сельвестр, Кирикович Андрій, Ходневич Андрій, Бабич Кирило, Гричина Антон. Бригадиром у них був Хомич Федір, майстром – Лідич Володимир. Це заняття вважалося суто чоловічою професією, бо вимагало сміливості, витривалості, спритності.

У роки Великої Вітчизняної війни 18 серпня 1943 року два партизанські генерали В.А. Бегма та О. Федоров зустрілись у центрі села Привітівка, біля церкви для обміну досвідом партизанської боротьби та з метою зустрічі з мирним населенням Привітівки та навколишніх сіл.

У селі Привітівка Православна громада існувала з дуже давніх часів. Адже на місці теперішнього храму в честь святої Преподобної Параскеви Сербської був храм в честь Іоанна Богослова. 

Також у селі Привітівка святкується празник на другий день Трійці, тому не виключено, що перед другим храмом, був ще храм Пресвятої Трійці. Другий же храм був зруйнований в 1982 році. 

Перед цим храм був закритий комуністичним режимом, люди ходили на службу у с. Муравин. Прихожани, хоч храм і був закритий, підтримували його стан, було огороджено територію цвинтаря, на якій знаходились дві могили. 

Вірогідніше, що там були похоронені священики, церкву покрасили. У той же час парафіянки Кирикович Ольга Василівна, Баліковська Ніна, Петровець Єфросинія Олександрівна добивались відкриття храму. Храм було зруйновано. 

Весь інвентар було вивезено на сміття. Деякі речі все-таки були врятовані, це – Голгофа розп’яття, деякі ікони. Статут же нової Церкви був зареєстрований 25.09.1997 р., а 18 травня 1993 р. храм освячував Владика Іриней, єпископ на той час Рівненський. 

Під час служби було посвячено у сан диякона Анатолія Попова. Храм будувався силами всіх прихожан села Привітівка під керівництвом уже покійного старости Кириковича Федора Петровича. 

Після цього старостою був Фесюк Кирило Васильович, на даний час – Баліковський Ігор Іванович. Протоієрей Михайло Данилів прослужив у с. Привітівка 10 років і був переведений у с. Локниця. 19 квітня 2006 р. рішенням тоді ще архієпископа Анатолія Сарненського і Поліського на парафію направлений священник В’ячеслав Гиналюк.

В 1945 році у селі Привітівка була відкрита школа в приміщенні польського емігранта Едуарда. Школа являла собою будинок, який складався з двох класних кімнат. Це було вологе, темне приміщення, з маленькими віконцями і поганим освітленням, оскільки електрики на той час не було. І в цій школі навчалися чотири класи, з них було два комплекти.

В 1963 році почали зводити нове приміщення школи. З 1960 року школа стає восьмирічною, до цього була семирічкою.

Населення: 213 дворів, проживає 564 жителі.

Через село проходить автошлях Борове – Зарічне – Рівне, та Борове – Зарічне – Київ тому через територію с. Привітівка здійснюється 6 транзитно оборотних рейсів щоденно. Діє 3 магазини, клуб в якому працює колектив художньої самодіяльності «Вербиченька», бібліотека, відділення зв’язку, лісництво, ФАП, Привітівська загальноосвітня школа І-ІІ ст., дитячий садок з короткотривалим перебуванням дітей загального розвитку «Струмочок».

На території села знаходиться пам’ятка природи місцевого значення -  багатовікові дуби.

Пам’ятки культурної спадщини: Пам’ятний знак землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Річка Стир на початку села Привітівка роздвоюється. Ліве русло йде ближче до села, воно менше, але глибоке. Вздовж багато гарних привітних місць для стоянок. Річка то широка дуже, то знову звужується і мчить вузьким руслом. 

Ґрунтоутворюючими породами є перевіювані піски. Основу грунтового покриву складають дерново підзолисті грунти різного ступеню підзолисності та різного механічного складу. 

У заплаві ріки поширені торфово-болотні та чисті торф’яники з глибиною залягання від 0,5 до 2 метрів. Підґрунтові води залягають на глибині більше 1,5 метрів. Територія села небезпечна щодо затоплення повеневими водами.

***

Дубінець П. Спогади про партизанську Привітівку / П. Дубінець // Полісся. – 2005. – № 19. – С. 3.

Зеленковський В. Легенда про походження одного привітівського прізвища / В. Зеленковський // Полісся. – 2015. – № 3 (22 січ.). – C. 13.

Перунін В. Як у давнину княже слово сповнювали (Привитівка таємниці назви) / В. Перунін // Полісся. – 2003. – № 35 (29 серп.). – C. 6.

Привітівка: до таємниці назви // Перунін В. Зарічненщина, або Ритми глибинного Полісся втрачені Європою / В. Перунін ; Нац. спілка краєзнавців України, Рівнен. обл. орг-я. – Рівне : О. Зень, 2009. – С. 14-16.

Привітська ЗОШ І-ІІ ст. // Полісся. – 2007. – № 8 (2 берез.). – C. 16.

Тишковець С. Забута героїня колгоспного лану / С. Тишковець // Полісся. – 2009. – № 44 (12 лист.). – С. 3.

Тишковець С. Привітівка – село привітних людей / С. Тишковець // Полісся. – 2014. – № 2 (16 січ.). – C. 8.

***

Архітектурні пам'ятки Зарічненщини : бібліографічний покажчик літератури [Електронний ресурс] // Зарічненська ЦСПШБ. – Режим доступу: http://zarichne.libr.rv.ua//. – Назва з екрана.

Підготувала: Мосійчук Л. М.


Немає коментарів:

Дописати коментар