З історії села Кухітська Воля

Олександр Цинкаловський у словнику «Давня Волинь і Полісся» наводить такі дані: «Кухецька Воля знаходиться при тракті до міста Любешова, у глухій поліській околиці.

Колись село належало родині Ордів, яка походила з татарів.

У половині ХІХ століття тут була волость двадцяти сіл, де проживало 3000 жителів. До фільварку належало 110 волоків, тобто 16 га землі».

Історію села детально вивчав учитель Олексій Бренчук. Він відзначає, що вперше Кухотська Воля згадується в актовій книзі Пінського гродського суду під 1649 роком. Належало село разом із сусіднім поселенням Кухче поміщику Ширмі. 

Назва села виникла в зв’язку з назвою села Кухче, яке існувало вже в середині ХVІ століття. «Куща або кухча, говориться в «Словникові місцевих географічних назв» Є. і В. Мурзаєвих, - тимчасове житло в далекому лісі». 

У третьому Литовському статуті 1588 року були визначені волі (вольки, вульки). Воля – це дозвіл на користування якою-небудь частиною землі, дане власником землі вільному від залежності чоловікові. 

На землях, які були малопридатні для для обробітку, виникли поселення або волі. Тому назва волі, як правило, стала складатися з двох слів, тобто до слова додавалася прикметникова форма іншої географічної назви.

У 1799 році, за даними Державного архіву Литви, що знаходиться в місті Вільнюс, фільварок Кухотська Воля належав поміщикові Павлові Орді. У населеному пункті фільварку нараховувалося 49 дворів. Поблизу від поселення знаходилося 7 дворів поміщика Яна Пунховського. 

У 1886 році в селі нараховувалося 84 хати, в яких жило 1030 чоловік, тобто в середньому по 12 – 13 осіб у кожній хаті.

Поміщик з року в рік одержував все вищі прибутки. У 1876 році Едмунд Орда володів 2446 десятинами землі. Крім того, він мав річний прибуток від вітряного млина 50 крб. і від корчми – 80 крб. Поселенням Павліново, що належало до Кухотської Волі, володів Табіяш Орда, власністю якого було 2194 десятини землі. 

Кожен панський карбованець коштував селянам гірких сліз та тяжкої праці. За наймешу провину царські чиновники та жандарми суворо карали селян. Ті, що провинилися, мусили пішки йти в Пінськ на суд, причепивши до пояса кілька пар запасних постолів та поклавши в торбину шматок хліба.

Після третього поділу Польщі з 1795 року Кухотська Воля входить до складу Пінського повіту Мінської губернії і стала центром Кухотськовільської волості. До цієї волості входило 20 навколишніх сіл, що становили 9 староств.

У польському географічному словникові за 1888 рік говориться, що в Кухотсько-Вільській волості проживало 3100 чоловік населення чоловічої статі.

Через село була прокладена воєнно-комунікативна дорога, яка сприялла розвиткові ремесла та торгівлі. У 1860 році побудована Параскевська приходська церква. 

У «Пам’ятних книжках Мінської губернії» відмічається, що в другій половині ХІХ століття в Кухотській Волі працювала школа ковальського та столярного ремесла. Грамоті навчалася лише незначна кількість дітей. 

Переважна більшість населення залишалась неписьменною. У 1909 – 1910 навчальному році в селі була лише двокласна школа, в якій працював один вчитель Іоаким Ненартович. 

У роки Першої світової війни через Кухотську Волю проходили підрозділи 291-го піхотного Трубачевського полку. Тут проходила лінія фронту між Росією та Німеччиною. Населення було евакуйовано, а село майже спалено.

У 1923 році в Кухотській Волі був організований підпільний райком Комуністичної партії Західної Білорусії. Членами КПЗБ були С.Баранчук, Д. Курин, Ф. Мосійчук. Г. Видрик, на яких за революційну діяльність порушувалася кримінальна справа.

Під час Другої свытової війни одним з організаторів партизанського руху був Павло Іванович Романов, якого командир партизанського з’єднання О. Ф. Федоров нагородив іменним подарунком – годинником.

На території села знаходиться три давні кургани: на одному поховані татари, на другому – євреї, на третьому – християни.