Село Мутвиця розташоване майже на кордоні з Республікою Білорусь, за 9 км від районного центру смт Зарічне та за 210 км від обласного центру Рівне. Відразу ж за його околицею на десятки кілометрів простягаються відомі Пінські болота.
Тому цілком зрозумілою стає і назва цього населеного пункту, яка походить від білоруського слова «мутвіца» – риболовне місце у вигляді затоки.
Найдавнішу згадку про Мутвицю подає «Ревізія пущ і переходів звіриних у колишньому князівстві Литовському», складена в 1559 році Григорієм Воловичем. На сторінці 173 цього видання згадується урочище Греблище або Мутвиця.
Дослідження польського автора Романа Афтаназі свідчить, що «старовинний рід Нелюбовичів-Тукальських походив із Пінщини. В Пінському повіті Тукальські мали поселення Мутвиця». Місцеві володіння вже від початку ХVІІ ст. належали родині Тукальських-Нелюбовичів герба Костєша. До 1863 р. Мутвиця була лише фільварком, який входив до складу маєтку Ненькович, розташованого на відстані 5 км.
Після повстання, в якому брав участь син спадкоємців Ненькович Владислав Тукальський-Нелюбович, та встановлення розмірів прибутку, батьки повністю віддали йому село Мутвиця, де він мешкав постійно. Усі дані про цей маєток отримані від останнього власника Мутвиці Героніма Тукальського-Нелюбовича.
У той час новий власник перебудував здавна існуючий у Мутвиці житловий будинок на більш показний. Спочатку це був скромний, продовгуватий будинок, збудований з дерева. Для більшої ваги біля під’їзду добудували до будинку ганок з дахом, який опирається на шість широко розставлених мурованих колон.
Зверху на ганку розташований над дверима різьблений герб Тукальських-Нелюбовичів. Бібліотека, збір якої розпочався з половини XIX ст., нараховувала багато книг, переважно на історичну тематику. Серед старовинного фарфору вирізнялось кілька десятків тарілок, блюдечок і фарфорових ваз, розмальованих тюльпанами. Біля головного будинку, з правого боку, стояв ще один, який мав вітальню та робочу кімнату.
Парку, як такого, в Мутвиці не було. Однак, навкруги двору росло багато дерев, переважно лип і кленів. Роботи по господарству виконували наймані робітники, котрих поміщики забезпечували житлом, продуктами харчування, платою.
Назва села Мутвиця тлумачиться лінгвістами як «мутва», «канава з водою», «озерце». «Мутвиця» – риболовне місце у вигляді затоки. Ці твердження підкреслює і документ 1559 р. «Ревізія пущ і переходів звіриних у колишньому Великому князівстві Литовському, з приєднанням грамот і привілеїв на входи в пущі і на землі, складена старостою Мстибогословським Григорієм Богдановичем Воловичем в 1559 р.».
«Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов’янських» 1885 року видання подає такі відомості: «Село Мутвиця Пінського повіту Морочнівської гміни розміщене над улоговиною притоки Прип’яті, на дорозі від Морочного до Ненькович. Село має 13 дворів, 65 мешканців. Місцевість відлюдна, багата на луги та рибу. Це давня спадщина Нелюбовичів-Тукальських, які мали в минулому тут 65 волок». Тепер уже ми знаємо, що початок селу дало 5 родин: Корнійчуки, Кирилюки, Раковці, Шведи та Барановські.
Старожил села Мовчун Василь Миколайович висловлює припущення, що село заснували бідні селяни, які втікали на далеку відстань від своїх поміщиків. Бідні люди не могли сплачувати непосильності податки і здебільшого поселялися на болотах.
З початком Першої світової війни Білоруська губернія, до складу якої входило наше село, була оголошена на воєнному становищі. Російська лінія фронту проходила через села Нобель, Морочне, Мутвиця, Неньковичі.
Німецька через села Ніговищі, Омит, Сенчиці, Дубчиці. Тут встановлювався військово-поліцейський режим. На сільському кладовищі є три братські могили років Першої світової війни. Люди похилого віку пригадують, що поховані в них черкеси. Працездатне населення залучалося в обов’язковому порядку на окопні роботи.
У роки Першої світової війни в селі вперше побачили літак. Німці скинули на село бомбу. Вона була націлена на маєток, де стояв російський штаб. Біля 50 га лісу від лінії фронту до Мутвиці було звалено, щоб очистити вид на тил ворога.
В січні 1918 року в селі була проголошена Радянська влада.
Далі майже на два десятиріччя кордон буржуазної Польщі відрізав від Радянської України її західні області. Увесь цей час на загарбаній території лютувало поміщицьке свавілля, кращі землі належали полякам.
23 березня 1941 року було створено колгосп. Першим головою колгоспу був Олександр Захарович Барановський.
З вересня 1939 р. по травень 1940 р. в селі Мутвиця працювала початкова школа. В 4-х класах школи навчалося 127 учнів. Директор школи – Йосиф Вінцентович Гоцик.
Розвиток села Мутвиця був перерваний нападом німецько-фашистських загарбників. 24 жителі села були вивезені на німецьку каторгу. 94 жителі вели боротьбу із загарбниками в лавах Червоної Армії та в загонах народних месників. В березні 1943 року Морочнівський район (нині Зарічненський) було звільнено від німецьких загарбників. Розпочалася мобілізація.
Найбільше мутвичан воювало на Другому Прибалтійському фронті. В Зарічненському районі в 1943 році був сформований партизанський загін ім. Богдана Хмельницького (командир Шмат). Туди вступили і жителі села Мутвиця Скаржинець Микола Васильович, Раковець Борис Степанович, Максимчук Іван Пилипович. Тишковець Володимир Іванович брав участь у штурмі рейхстагу. Багатьох жителів села нагороджено орденами і медалями. Із війни не повернулося 37 мутвичан. Їх імена в «Книзі пам’яті України». У 1986 році було споруджено обеліск односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
У 1944 році в селі було утворено морочненську машинно-тракторну станцію, у 1947 році МТС мала два трактори. У 1947 році став відроджуватися колгосп, який очолив Іван Захарович Барановський. Згодом колгосп села Мутвиця об’єднується з колгоспом села Морочне. В 1952 році також об’єднали і Мутвицьку сільську Раду з Морочнівською.
Нині діюча школа була збудована в 1939 році, нове її крило добудовувалося в 1972 році.
У 1995 році створено Загальнозоологічний заказник місцевого значення «Мутвицький» (1995 р.), площею 3985 га з метою збереження лісових масивів для розмноження мисливської фауни, зокрема лося, кабана звичайного, сарни європейської, зайця сірого.
Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення «Псевдотсуга тисолиста» (1983р.), площею 0,1га знаходиться в с. Мутвиця. Пам’ятка створена з метою збереження єдиного в області місця зростання псевдотсуги тисолистої, яка походить з Північної Америки і зовнішньо схожа на ялинку і може досягати віку 700-1000 років.
Землі навколо села входять до Морочненського родовища торфу, яке нанесено на багато карт України.
Жителі с. Мутвиця були учасниками бойових дій в Афганістані – Барановський Володимир Вікторович, Журавель Іван Федорович, Тимошук Василь Євгенович, Корнійчук Григорій Іванович, Барановський Валерій Леонідович.
У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь Марчук Микола Васильович, Корнійчук Володимир Тимофійович, Корнійчук Сергій Віталійович.
При сільському клубі діє самодіяльний народний театр.
Навроцький В’ячеслав Олександрович народився в 1956 р. в Любешові (Волинської області), а з 5-ти років проживав в с. Мутвиця, а далі в селі Серники Зарічненського району Рівненської області, де пройшли всі шкільні роки майбутнього юриста й де отримав за навчання золоту медаль (1977). Доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету ім. Івана Франка, декан факультету №5 Львівського юридичного інституту МВС України, член двох спеціалізованих рад по захисту дисертацій – Київського інституту держави і права ім. Корецького та ЛНУ – займається не тільки викладацькою, а й науковою діяльністю. Автор багатьох об’ємних видань в області криміналістики.
У селі діє Зарічненський районний музей вишивки і ткацтва (Мутвицька ЗОШ). Тут зібрані вишиті і ткані речі з усього району. Створено краєзнавчий гурток, який проводить цікаву дослідницьку роботу. Керує ним вчитель Тумаш Валентина Миколаївна – член Національної спілки краєзнавців України.
У селі проживає 563 особи і налічується 180 домогосподарств, діє школа І-ІІІ ст., ФАП, бібліотека, сільський клуб, торгові точки.
***
Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія / Рівнен. держ. ін-т культури. - Рівне, 1998. - Вип. 3. Зарічненський район Рівненської області. – С. 234-235.
Зарічненщина. Зелений туризм. Нобель. – Рівне : Волин. обереги, 2013. – С. 33.
Історія міст і сіл УРСР : в 26-ти т. – К., 1973. – Т. Ровенська обл. – С. 305
Книга пам’яті України. Рівненська область. – Львів : Каменяр, 1995 – С. 58-63.
Книга скорботи України 3. Рівненська область – Рівне : Волинські обереги, 2004. – С. 31.
Природно-заповідний фонд Рівненської області. – Рівне : Волинські обереги, 2008. – С. 85, 87.
Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини. – Львів : Світ, 1990. – С. 90.
Тукальський-Нелюбович Г. Історія родини Тукальських-Нелюбовичів і Рівненське Полісся / Г. Тукальський-Нелюбович ; перекл. з польськ. : О. Нагорнюк. – Рівне : О. Зень, 2011. – Ч. I. Доки не сів міцно в сідло. – 128 с.
***
Афтаназі Р. Найбільші резиденції на давніх землях Речі Посполитої (уривок) [про резиденцію Тукальських-Нелюбовичів у с. Мутвиця Зарічненського р-ну] / Р. Афтаназі ; пер. з польськ. : А. Куращенкової // Західне Полісся : історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне : Зень О. М., 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяченої 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – C. 289-291.
Гаврилович Г. Історія родини Тукальських-Нелюбовичів і Рівненське Полісся / Г. Гаврилович // Полісся. – 2011. – № 28 (21 лип.). – C. 13.
Гаврилович Г. Музею вишивки і ткацтва – 10 років / Г. Гаврилович // Полісся. – 2012. – № 13 (5 квіт.). – С. 4.
Гаврилович Г. Поліське коріння львівського професора / Г. Гаврилович // Полісся. – 2005. – № 31 (29 лип.).
Дубінець П. Світ ще живе улюдській красі : [про поетесу із с. Мутвиця Зарічненського району] / П. Дубінець // Полісся. – 2005. – № 38. – С. 7.
Дубінець П., Тумаш В. Нелюбовичі-Тукальські і Зарічненське Полісся // Полісся. – 2006. – 13 січ.
Колодяжний М. Центр [вишивки і ткацтва Мутвицької школи Зарічненського р-ну], який зберігає історію краю / М. Колодяжний // Вісті Рівненщини. – 2005. – № 95 (21 груд.). – C. 4.
Мутвицька ЗОШ І-ІІІ ст. [Зарічненського р-ну. З історії] // Полісся. – 2007. – № 21 (1 черв.). – C. 16.
Пісні села Мутвиця (за матеріалами експедиції 1995 року) / Записи В. Ковальчука; Транскрипції Л. Гапон // Західне Полісся : історія та культура: Матеріали краєзнавчої конференції, присвяченої 60-літтю утворення Зарічненського району та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – Рівне : Зень О.М., 2006. – C. 241-252.
***
Історія села. Село Мутвиця на карті України / Мутвицька ПШБ. – Режим доступу : http://mytvucya.ucoz.ua/index/istorija_sela/0-4. – Заголовок з екрану.
Навроцький В'ячеслав Олександрович / Західний науковий центр НАН України та МОН України. – Режим доступу : http://znc.com.ua/ukr/publ/info/econ2003/navrotskyy_vyacheslav_oleksandrovych.php. – Заголовок з екрана.
Підготувала: Т. Д. Кидун
Посилання на джерело:http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=5118%3A2014-11-25-14-18-15&catid=58%3A2013-12-24-09-57-13&Itemid=17
Немає коментарів:
Дописати коментар