Тукальські-Нелюбовичі й Рівненське Полісся (доля відомої родини)

Рід Тукальських-Нелюбовичів дуже давній. Якщо прослідкувати історію родинного герба Нелюбовичів-Тукальських, то можна побачити, що перша згадка про нього йде з ХІV століття.

Він об’єднував тоді 150 родин, де окремо відзначено родини Нелюбовичів і Тукальських. У якийсь період історії ці роди об’єдналися.
У Литовські метриці 1514 року згадується остринський боярин Станіслав Тукальський-Нелюбович.

На шляхетському гербу Костєша, який належав родині Нелюбовичів-Тукальських, на червоному тлі зображена срібна стріла стрілкою вгору, усередині перехрестя. Внизу розгалудження без пера. У клейноді над залізною каскою в короні три страусині пір’їни. Такий герб, вирізьблений із дерева, був і на будівлі маєтку в селі Мутвиця. 

«Словник географічний Королівства Польського» свідчить, що «старовинний рід Тукальських-Нелюбовичів походив із Пінщини. У Пінському повіті Тукальські-Нелюбовичі мали своє поселення Мутвиця». На Пінщині з 1575 року цьому родові належав маєток Неньковичі в гміні Морочне. Село Мутвиця було фільварком Ненькович.

Найвідоміший представник цієї родини – київський православний митрополит Йосип Тукальський-Нелюбович.

Згідно документів, наданих шкільному музеєві Северином Тукальським-Нелюбовичем, можна стверджувати, що дана родина мала володіння в повітах Лідськім, Волковськім та Пінськім.

Пан Северин глибоко вивчив своє генеалогічне дерево. Із його спогадів ми дізналися, що першим володарем земель у Пінському повіті був один із найдавніших його предків Матеуш, історик та правник, співавтор «Історії народу польського» Адама Нарушевича, згодом – його син Бенедикт, який одружився на Павліні О’Брін.

У документах науково-методичного закладу «Державний архів Брестської області» за 1921 - 1939 роки в архівному відділі Пінського повітового староства, у справі по проведенню земельної реформи в селах Мутвиця та Вешня, зберігаються свідчення, що в 1825 році Пінським повітовим судом був складений роздільний акт між рідними братами Бенедиктом, Адамом та Іваном, згідно з яким Бенедикту дісталися Неньковичі з фільварком та селом із такою ж назвою. 

Тукальський-Нелюбович Бенедикт Матвійович помер 12 лютого 1856 року. Спадкоємцями його майна стали сини - поміщики Пінського повіту відставний поручик артилерії Іван, губернський секретар Владислав та їхня мати Павліна Іванівна.

Після польського повстання 1863 року сину Владиславу виділили маєток Мутвицю. Його дружиною стає Юрковська Мальвіна. 1865 року у Владислава та Мальвіни Тукальських-Нелюбовичів народився син Станіслав-Бенедикт. У 1886 році Владислав Бенедиктович отримав спадок від померлого Федоровича Казимира Боніфакієвича - маєток Вєшня. У 1907 році Владислав помер у віці 74 роки. Спадкоємцями його майна стали дружина Мальвіна, дочка Кароля, та син Станіслав.

Станіслав одружується на Анні Іванівні Корсак. Саме цю пані Ганну (так називали її в селі) пам’ятають старожили Мутвиці. Помер Станіслав у віці 45 років на одній із залізничних станцій. Тоді він шукав ліки для своєї хворої дочки. А згодом, у віці 13 років, померла і його дочка Сільвія-Марія. 

А далі господарем Мутвиці стає їх син Геронім, якому належало 6/7 маєтку та мама Анна, яка володіла 1/7 частиною Мутвиці. Загальна площа маєтку Мутвиця становила 1092,93 га, орної землі було 102,13 га, луків – 153,6 га, пасовищ – 124, 8 га, включених у план лісного господарства – 531, 63 га, інших лісів – 37 га. Під забудовами, городами, садами знаходилося 16, 1 га, під ріками, дорогами, ровами – 29,4 га, болота займали 98,1 га.

Маєток Вєшня рішенням Віленського земельного банку від 15 липня 1939 року за борги було виставлено на аукціон. Дата його проведення була призначена на грудень 1939 року. 

Іван одержав у спадок від батька землю навколо Ненькович та винокурний завод. Тоді дуже популярною була в Польщі горілка, яку виробляли в Неньковичах. Мав синів Олександра та Казимира й дочку Леокадію. У 1905 році Олександр та Леокадія отримали частину своєї спадщини грішми, а власником маєтку став Казимир.

В архівному відділі Пінського окружного суду за 1921 – 1939 роки зазначено, що маєток Неньковичі належав Казимиру Тукальському-Нелюбовичу, 1878 року народження, сину Івана-Антонія та Леокадії. А після його смерті в 1936 році маєтком володіла його дружина Надія, уроджена Кирильчик), дочка Михайла та Марії, 1892 року народження. Рішенням Пінського окружного суду від 27 червня 1936 року майно, цінні папери, гроші, 2790 га землі маєтку Неньковичі були розділені між спадкоємцями - Марією та Надією Тукальськими-Нелюбович.

Геронім Тукальський-Нелюбович він жив у Мутвиці неодруженим. Уже після від’їзду в Польщу одружується на Марії Мілевській і має сина Северина, дочок Анну та Божену.

Доля Анни Нелюбович-Тукальської досі достеменно невідома. Коли її син Геронім у 1939 році залишав Мутвицю й хотів забрати матір із собою, вона їхати не захотіла й сказала синові: «Я нікому зла не вчинила, нічого зі мною не зроблять». 

І все ж Анна Нелюбович-Тукальська була вивезена із Мутвиці в Пінськ, а звідти у Казахстан. За свідченням Северина Нелюбовича-Тукальського, останній лист від неї прийшов із Казахстану у 1940 році. Там вона й померла.