Шептуха (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)

У хаті Макара третій день хворий хлопець. Два рази мати шептала уроки в Степанихи.

Може, хто зурочив її здорового сина. Бідна мати слухає зойки сина, заливається слізьми, думаючи, що він може померти.
Хотіла вже йти до чоловіка, який будував хлів, щоб до лікаря відвіз, але в цей час увійшла сусідка Степаниха, що уроки говорила.

Жінці років 50, вона гарна на обличчі. Степаниха підійшла до колиски, де лежав малий Гаврилко, глянула на обличчя хлопчика й сказала:

  - То не уроки, Настю. Можна зразу пізнати, чи хто зурочив. У Гаврилка велика температура.  У нього час від часу розпочинаються "завої", тому він кричить по кілька хвилин.

- Я теж так думаю, а може, він зляканий?

- Зляканий? То я дам води, як мене мати вчила вмираючи. Переказала мені, як воду замовляти від ляку.

- Ох, моя Степанихо, я тобі того не забуду. Я допоможу тобі, як вибиратимеш картоплю чи дам льону, тільки рятуй сина.

 
Степаниха пішла до колодязя за водою, стала читати молитву й дала ту воду пити дитині.

- Якщо ця вода не допоможе, то це якась інша хвороба.

- А може, йти до фельдшера?

- До фельдшера йдуть тільки пани, бо вони мають багато грошей. А ти краще за ті гроші купи собі червону хустку. А за хлопця не бійся, він трохи поплаче та й заспокоїться. Чи ж ви такі грішники, що вмре? Побожніших за вас у селі не знайдеш. А  ні, то йди до шептухи Карпихи, та пошепче, дасть зілля. Коли до неї зайдеш, то дай щось за її труди, бо до неї здалека люди йдуть. Хто добрий гостинець принесе, вона всі зусилля прикладе, щоб допомогти.

- Я намітку занесу й 10 яєць. А як Гаврилко виздоровіє, то ще стільки.

- Е-е-е, як тільки занесеш, то син встане. У Козлихи дочка помирала, а коли Карпиха пошептала, то дитина встала й горщик картоплі з'їла.

- Дякую вам, що мене заспокоїли. 

     
Однак вода не допомогла. Хлопець цілу ніч кричав, а Настя ні на хвилину не відходила від колиски. І чекала ранку, щоб іти до шептухи. Зійшло сонце, взяла на руки дитину й поспішила до Карпихи, бо шептання після снідання не допомагає. 

   
Карпиха мала дорослих синів, нічого по господарству вже не робила, а влітку ходила до лісу, щоб назбирати зілля й потім його давати клієнтам. У кухні було всяке зілля: рум'янок, липовий цвіт, багон, братчики, чорничник, чимбор. 

   
Очі мала такі чорні, що як гляне на кого, то здавалося, що хоче ними прибити чоловіка. Степаниха твердила, що коли навіть хтось стояв на другій стороні вулиці, він відчував, що вона на нього дивиться.

Ніхто не бачив, щоб Карпиха сміялася. Завжди поважна, сувора. Могла зняти ляк навіть у найвідважнішого чоловіка. У мові користувалася короткими й уривчастими фразами. Коли отримувала подарунок, шептала без перерви, аж слина із рота йшла.

   
Коли Настя зайшла до хати Карпихи, та якраз викачувала ляки одній дівчинці. Запитала в Насті, що за одна й чого прийшла. 

- Прийшла із хлопцем, уже четвертий день хворіє, але й сама не знаю, що "йому долигує".

 
 Карпиха підійшла до хлопця, розгледіла його й сказала:

- Якби був великий, то сказала б, що надірвався, а так малий, що міг носити важкого?

- Як я пряду, то він завжди приносив мені ослінчик під ноги. У понеділок мій Макар десь його сховав. І  Гаврилко мені приніс великий кусок дерева. Але я не помітила, щоб він підірвався. У вівторок вранці почав плакати.

- Тепер все ясно, підірвався, бо й живіт твердий, і плаче, коли до живота доторкнешся.

- А що буде, тітко? Поставте моє дитя на ноги. А я вам дам намітку й 10 яєць зараз, а 10 потім. 

   
Карпиха зраділа й мовила:

- Лікування підірваного живота для мене не новина. Пошепчу, дам зілля й до вечора все як рукою зніме.

 
Сказала, взяла дитя, положила його на лаві, перехрестила три рази, витерла очі, якими втупилася в хлопця. Почала говорити якісь незрозумілі слова. А потім голосно: "Одойди од його на сухий ліс, з поля вітром, а з хати димом". Обернулася, сплюнула 3 рази на землю, перехрестила дитя, потім сама перехрестилася.

- Зачекай, дам зілля, яке запариш. Будеш давати 3 рази в день по 3 ложки: перед сніданком, обідом та вечерею. 

 
Настя дала плату й пішла додому. Дитя скоро виздоровіло. Мати думала, що це зілля й шептуха Карпиха допомогли.

Найближчого тижня взяла намітку й пішла до Карпихи. Під час розмови Настя запитала:

- Розкажіть, звідки у вас така сила лікувати людей?

- То велика таємниця, але вам я скажу. Під час війни один чоловік, який був знахарем, ішов через наше село. Зайшов до моєї хати й попросив їсти.

Я зразу не знала нічого, а він придивився до мене й сказав, що маю всі задатки, щоб стати шептухою І за буханець хліба переказав мені всі свої вміння (видіння).

До того в нашому селі було багато шептух. але ще жодна не дорівнялася до мене. І хоч я вже стара, у ніч на Івана Купала, як і молоді, мушу перескочити через вогонь, покласти пару полін на вогонь.

На Великдень теж цілу ніч маю бути на всеночній у церкві. Якщо  цих двох речей не зроблю, то міць моя буде слабнути з року в рік.

Ви думаєте, що я тільки таке вмію робити? Я можу прислати на чиєсь поле шкоду. Але якщо мене не чіпати, то я не люблю когось кривдити.

     
Пішла Настя додому, але з того часу почала ще дужче шанувати Карпиху.

.

                                                                                                                                     Ян Кліч