Школи нашого краю 100 років тому

Касянчик Павло Йосипович -учитель Борівської початкової школи перед Другою світовою війною

Недавно в мережі з'явився цікавий документ - інформація про школи Пінського повіту за 1925-1926 навчальний рік. Їх було в повіті 113. Сто років тому на Зарічненщині діяло 16 шкіл. Викликає сумнів відсутність шкіл у Кухітській Волі, Ноблі та в інших селах краю. Через якісь причини вони не внесені в ці списки. Можливо, тимчасово не працювали. Дивна інформація про Неньковицьку школу: назва є, а цифр немає…

Скарга 1834 року про придане дружини

Народні персонажі Полісся. Картина В. Боратинського

У НІАБ зберігається документ, який має назву «Дело по жалобе дворянина Д. Полюховича на отказ выдачи приданого дочери протоиереем Пиньковичской Покровской церкви Пинского уезда В. Лотоцким». Реєстровий номер справи 10295, дата її завершення - 1834 рік. У ній 13 аркушів.

Справа розпочата 26 травня 1834 року за зверненням в Пінську духовну консисторію шляхтича околиці Серники Пінського повіту Давида Івановича Полюховича. У своєму проханні він пише, що в липні 1833 року протоієрей Василь Лотоцький запросив його до себе в гості й просив одружитися на його дочці Устинії. 

За що на весільних свідків у 1838 році відкрили справу, а священник їм епітимію призначив

Фото Серницької церкви 1970-х рр. із сайту http://decerkva.org.ua/riv/sernyky.html

Було звичайне весілля: у Серницькій церкві одружувався дворянин Горбачевський Мартин з Оленою Дем’яновою, дочкою Дем'яна Парчука з Нового Села Серник. Весільними свідками («поручителями» їх тоді називали) було четверо чоловіків – по два від жениха й нареченої. Через деякий час в Мінську духовну консисторію надійшов рапорт Пінського земського суду про справу, розпочату 24 березня 1838 року. «Поручителів» звинувачували... за неправдиві свідчення…

Як селяни Вовчиць землю купували

Хатина на хуторі Корне. Світлина Марії Шваї

Колись наших земляків кормила земля. Без неї родина голодувала. Днями до рук мені потрапили документи Селянського поземельного банку. Вікіпедія пише, що це державний іпотечний банк Росії, заснований у 1882 році. Існував до 1917 року. Він видавав довгострокові позики селянам для набуття ними земель у приватне володіння. Головними покупцями землі були селянські громади й лише 2% індивідуальні власники.

Напевне, такі документи десь є про всі наші села. Нині розповідь про Вовчиці. У квітні 1902 році громада цього села подала прохання на видачу 11725 рублів позики на придбання землі в маєтку Миколаєво Гольє. Прохання написане від імені Романа Усовича та Харитона Івановича Ковтуновича. Харитон був грамотним, тому підписав документ і за неграмотного Романа.

Чотири роки каторги за чоботи й кашкети. Наш міжнародний дослідницький тандем про повстання 1863 року

У Київському державному архіві з давнім грифом «Секретно» зберігається документ 1872 року із канцелярії Київського губернаторства - «Дело о дозволении дворянину Херувиму Плотницкому прибыть въ Киевскую губернію». Прохання на отримання цього документа отримала від організатора проєкту «Polesie» Юрека Ноздрина-Плотницького. І коли вже запит свій отримала, із зацікавленістю ознайомилася зі змістом. Стало цікаво, за що 64-річного чоловіка російська влада тоді відправила в заслання.

Відновлення Погостської Успенської церкви в ХІХ столітті

Погостська Успенська церква 

Дивним здається нині той факт, що церква в Погості перестала діяти через малочисельність парафіян. А було таке в історії містечка Погоста...

Статус містечка Погост отримав за грамотою короля Яна-Казимира, датованою 23 травнем 1653 року. 13 квітня 1672 року це право підтверджене грамотою короля Михайла Вишневецького, 12 січня 1792 року – грамотою короля Августа ІІ, у 1761 – грамотою короля Августа ІІІ. Імператор Олександр І 18 жовтня 1802 року подарував у спадок це містечко фельдмаршалу князю Рєпніну. 

Найдавніший спогад про колишню церкву Погоста вдалося відшукати в історичних документах 1531 року. У донесенні Івана Занковича Пінському старості Кирдеєвичу мовиться про те, що він плив до Пінська в одному човні із погостським священиком Мартином, мав скриньку із реєстрами, а потім ті документи пропали. Священник підтверджує слова Занковича. Отже, церква в 1531 році в Погості діяла.

Події XVII століття на зарічненській землі

Знайдено дуже мало інформації про події XVII століття на зарічненській землі. Пінський повіт, до якого входила наша територія, за часів Хмельниччини був важливим політичним та стратегічним центром, розташованим на межі Великого князівства Литовського та козацької України.

Про цей період історії ґрунтовно розповідає історик В’ячеслав Липинський (фрагменти праці подано без правок): «Вплив ґеоґрафічного положеня України на процес її державного життя не раз підкреслювався істориками України. Поділ України на дві полоси: окраїнну, північно-західну, покриту болотами, лісами й горами, та серединну і південно-східну, степову, нічим не захищену від Сходу, - був причиною того факту, що всі бурі з Півдня і Сходу вдаряли безпосередно в сам центр нашого державного життя.