Кожен, хто відвідає Нобельську церкву, обов’язково зупиниться біля могил, які розташовані поруч. Це невелике церковне кладовище, де покояться останки представників роду священиків Прокоповичів.
Серед них Варфоломій Прокопович, який довгий час служив настоятелем Свято-Преображенської церкви, його син Флор, котрий пізніше змінив батька.
Відомий у громадських колах й інший уродженець Нобля - Прокопович Володимир Флорович, підполковник ветеринарної служби Армії УНР, син нобельського священика Флора.
Він у 1886 році закінчив Мінську духовну семінарію, а в 1892 – Варшавський ветеринарний інститут.
Працював ветеринарний лікарем 5-го кінного Кінбурнського полку Армії Української Держави, згодом - Дієвої Армії УНР.
Він у 1886 році закінчив Мінську духовну семінарію, а в 1892 – Варшавський ветеринарний інститут.
Працював ветеринарний лікарем 5-го кінного Кінбурнського полку Армії Української Держави, згодом - Дієвої Армії УНР.
Народився в Ноблі й Прокопович Фавст Варфоломійович, педагог, статський радник. Це була дуже високоосвічена людина: він закінчив Мінську семінарію та Київську духовну академію, отримав ступінь кандидата богослов’я.
За плідну працю нагороджений орденом Святого Володимира 4 ступеня.
Після закінчення академії повернувся в Мінську семінарію, де після трьох пробних лекцій був обраний на кафедру громадянської історії та грецької мови.
Крім того, займав посаду бібліотекаря. Із 1871 по 1908 роки викладав у семінарії французьку мову. Параллельно викладав громадянську історію в Мінській Маріїнській жіночій гімназії.
У Мінской духовній семінарії Ф. В. Прокопович прослужив більше сорока років. Користувався там великою повагою. Про це свідчать вірші його випускників.
Памяти Фавста Варфоломеевича
Да. Он жил среди нас, муж святого труда…
Посвятивший для нас свою жизнь.
Он работал, трудился, покуда туда
Не ушел, куда надо уйти.
И о смерти его беспощадная весть
Для нас грустною, скорбною была;
Эта скорая, тихая, чистая смерть
Всех любивших сердца поразила.
Да и было, и было о чем пожалеть:
Он для нашего блага трудился.
Да, ведь есть же о чем поскорбеть:
Ведь отца точно круг наш лишился.
Он привязан был к нам. Любил нас как детей.
И всю силу свою положил,
Чтобы делать из нас умных, добрых людей,
Верных слуг Царю, Церкви, Руси.
Он не только для нас был хороший учитель,
Воспитатель он также наш был,
Нехороших поступков был вечный презритель,
Обличитель всегдашний наш был.
Теперь он ушел, и его уже не стало,
Осиротела семья,
Не видно его уже теперь, как бывало,
И им завладела земля.
Что же, отец ты наш добрый и нежный,
Незаменимый наш друг,
Спи под покровом твоим неизбежным
Позабудь про заботу и труд.
А мы за тебя, здесь будем молиться,
К Богу просьбы свои вознесем,
Чтобы позволил тебе поселиться
В чудном, дивном селеньи Своем.
Ученик 3 класса семинарии Д. З.
Памяти Ф. В. Прокоповича
В могиле ты, наставник наш маститый,
Тебя взяла сырая мать земля,
Ты тихо спишь, на век от нас сокрытый,
Ни гласу нашему, ни плачу не внемля.
Но над холмом земли могильной над тобою
Не раз молитвенно подъятые персты
Окрестят взор, исполненный мольбою,
Чтоб в Божий рай переселился ты;
Чтоб честная душа твоя узрела
Небесной радости утеху и покой
И вместе с Ангелами пела
Хвалу Творцу в обители святой!
Достойно ты на Божьей ниве
Почти полвека прослужил,
Как верный раб и не ленивый,
И тихо в Бозе опочил.
Ты не герой; на пир кровавый
Повесть ты воинов не мог,
Но ты был рыцарь лучшей славы, –
Ты был отличный «педагог!»
Из тысячей тобой учимых
Никто не помянет, сердечно не любя,
Твоих манер, твоих острот любимых,
Твой умный взор и… самого тебя.
Лицо твое серьезностью дышало,
Слова и речь – уверенно тверда
И эта речь невольно призывала
К серьезности учебного труда.
Не выучить урок казалось прямо стыдно,
Так укорителен был твой незлобный взор
И тяжело было, хотя и не обидно, –
Твой заслужить отеческий укор…
Прости ж меня, наставник милый,
Что, движимый сердечною тоской,
И тишину родной для нас могилы,
И вечный твой тревожу я покой!
Пошли тебе, Господь, на небе утешенье
За то, что ты усердно нас учил;
Душе ж твоей дай вечное спасенье, –
Трудом своим его ты заслужил.
Священник Делятичской церкви Александр Нещеретов.
На церковному кладовищі знайшли спочинок й інші родичі Прокоповичів. Нобляни ніколи не забувають схилити голови перед пам’яттю цих шанованих у минулому людей.
Добрый день!
ВідповістиВидалитиСпасибо за интересную публикацию, но поясните, пожалуйста: Фавст Прокопович тоже похоронен на этом кладбище?
Я когда-то упоминал его в этой статье: https://news.tut.by/society/402949.html
Дякую за коментар. Я читала Вашу статтю, цікава. У Ноблі похований Фавст Флорович, а Ваша стаття розповідає про Фавста Варфоломійовича. Прочитайте іншу мою статтю про цю родину, тоді все стане зрозумілим.
ВідповістиВидалитиСпасибо!
ВідповістиВидалити