Северин Тукальський-Нелюбович - неспокійний нащадок славного роду

У село Мутвиця Зарічненського району часто приїздить поляк Северин Тукальський-Нелюбович.

Він нащадок відомого роду Тукальських-Нелюбовичів, син останнього господаря маєтку села Мутвиця. До останніх днів свого життя його батько Геронім розповідав своїм дітям про свої діяння на Поліссі. Любов до цього краю передав і своїм дітям, зокрема сину Северину.

У передмові до своєї поетичної книги «Полісся» автор пише: «Так як я не даю своєму синові в спадок дому його прадідів, дарую йому макет того дому з паперу.

Так як я не даю йому можливості пізнати, чути і любити Полісся, дарую йому на 6-річчя з дня його народження твір «Полісся» на папері. Радом, 22 березня 1952 року».

У збірці віршів, яка поділена на 4 частини, автор детально описує заняття поліщуків у кожну з пір року, дає характеристику його звичаям, обрядам. «То є крик душі, і хочеться у формі, можливо, не дуже вмілій написати про те, що прийшлося пережити», - пише автор.

Декілька разів побував у Мутвиці Северин Тукальський-Нелюбович. Його цікавить все: як нині живуть мутвичани, чим він їм може допомогти. Обовязково відвідує він місце, де колись стояв маєток. Розповідає про те, що у Польщі донині збереглися такі старовинні будівлі й використовуються як готелі, ресторани. Жаліє, що нічого із того, що будував його батько, нині не служить людям.

Відвідав пан Северин церкву Святої Параскеви в селі Морочне, подав на службу, аби місцевий священик Павло Дубінець правив за його родичів заупокійну службу.

Поїздка до Ненькович

Побував на місці польського костелу в селі Морочне. Дізнався про історію католицької ікони, яку врятував у роки Другої світової війни житель цього села Іван Курин. 

Католицька ікона, що зберігається в родині Куринів

Схилив голову пан Северин пам’яттю померлих на місці старовинного кладовища у селі Мутвиця. Відвідав він нинішнє кладовище села, оглянув давні могили. Віддав шану покійному Никифору Корнійчуку, адже в його родині збереглася добра пам’ять про цю людину. 

І, звичайно¸ вирішив відшукати місце, де раніше стояв родинний склеп у Неньковичах. 

У першому томі своїх спогадів пан Геронім розповідає, що цей родинний склеп був зруйнований ще в 1920 році: цегла розібрана, труни поламані, кості розкидані. Згадує про чорний гранітний обеліск, на якому позолоченими літерами написане ім’я його діда Владислава. 

У перший свій приїзд на Полісся пан Северин вирішив відшукати це місце. Довго довелося пробиратися непрохідними зарослями. Терен колов руки і ноги, а ми все продовжували пошуки. Нам допомагали жителі Ненькович. І тільки ледь протоптана стежина вказала на місце, яке ми шукаємо.

Там збереглися лише останки чорного гранітного пам’ятника Владислава Тукальського-Нелюбовича. Северин зробив усе можливе, аби впорядкувати могилу свого прадідуся – учасника польського повстання 1863 року. Його прохання виконала родина Корнійчуків із Мутвиці. Вони надали більш-менш пристойного вигляду могилі повстанця, як його називали в родині Тукальських-Нелюбовичів.

У Мутвиці побували обидві дочки Северина – Моніка та Єва, сестра Анна.

А про своє ставлення до Мутвиці Северин розповів у передмові до книги «Історія родини Тукальських-Нелюбовичів та Рівненське Полісся»: «Перше слово, яке я пам’ятаю, - слово «мама», друге слово – «Мутвиця». Спочатку я не розумів його значення, і лише коли подорослішав, дізнався, що воно означає для моєї родини, для мого Батька. «МУТВИЦЯ» - магічне слово, таємниче, це моя рідна сторона, місце, у якому народився і жив мій Батько, любив Мутвицю і людей, які в ній мешкали (а вони для нього були братами й сестрами).

Щоночі вві сні я бачив, як виглядає Мутвиця, й розмірковував – що ж це за люди там мешкають, за якими можна сумувати?

Це сталося навесні 2009 року – тоді я відвідав Мутвицю й познайомився з Валентиною, а потім усе почалося. Я побачив Мутвицю, її природу, меланхолію, смуток і радість одночасно. Я познайомився з Наталею, Ольгою, Тамарою і багатьма мутвичанами, зі священиком із Морочного, отцем Павлом – прекрасними, сердечними людьми. Потім я привіз до Мутвиці своїх дітей – Моніку та Єву (онучок Героніма).

Книги про Полісся, які написав мій Батько, нагадують про звичаї Полісся, таємничу красу цього краю. Завдяки його спогадам, мої діти й онуки зможуть познайомитися з місцем народження дідуся й прадідуся, з приязними людьми, для яких найрідніше місце на землі – Мутвиця. 

Від щирого серця бажаю мутвичанам радості життя, духовного піднесення, насолоди від приязних стосунків з усіма людьми й гордості за свою історію. Мутвичани – достойні, справедливі та щасливі люди, і нехай вони залишаються такими назавжди.

Северин Тукальський-Нелюбович, син Героніма, серцем також мутвичанин».