Майже кожен регіон України має достеменно досліджену власну історію. Цього не скажеш про Зарічненський район, який у різні часи належав до території різних держав: Литви, Росії, Польщі.
Історія нашого краю тісно переплітається із білоруськими містами Турів та Пінськ, бо до 1939 року наші місцевості відносилися до одних і тих же адміністративних одиниць, а ці міста були їхніми центрами.
Найдавніше плем’я, яке жило на наших землях, - дреговичі. Це й зрозуміло, адже навіть сьогодні ми живемо в оточенні суцільної «драгви».
Іпатіївський літопис повідомляє, що слов’яни, прийшовши з Дунаю, розселилися по різних землях: «…друзии седоша межи Припетью и Двиною и нарекошася дреговичи». А ще в літописі відзначено, що кожне плем’я мало своє князівство, «а дреговичи свое, управляемое особе».
Як стверджує історик Батюшков, це плем’я дуже рано підкорилося київським князям. Спочатку дреговичі платили Русі данину, а пізніше вони зіграли велику роль у формуванні держави Київська Русь.
Прийнявши в 988 році православну віру, князь Володимир почав споруджувати по містах церкви, приводити людей до хрещення. Він поділив землі на уділи, роздав їх синам на правління, а ті мали піклуватися про поширення віри в своїх уділах: "…посла съ ними священники, заповедая сыном своим за каждо въ области своей повелеватъ крестити людей и церкви ставити, устроити въ градах епископы во исполнение благочестія".
У Турові Володимир Святославович посадив сина Святополка, а в 1005 році тут була утворена єпископія. Свідчення про це можна знайти в статті Києво-Печерського архімандрита Іосифа Тризни під заголовком «Туровской епископіи завет блаженного Владиміра».
В уставній грамоті «О поставлении Туровской епископии» відзначено: "Се аз, князь великий киевскии Василии, нарицаемыи Владимер, умыслих со своею княгинею Анною и з детьми своими: с сыном Изяславом и Мьстиславом, Ярославом и Всеволодом, Борисом и Глебом, и со всеми детми, и з боляры своими третие б[о]гомол[и]е епископию постави(х) в Турове в лето 6513 [1005 г.]. И придах к неи городы с погосты в послушание и священие и благословение держати себе Туровскои епископии: Пинск, Новгород, Городен, Слоним, Берестеи, Волковыеск, Здитов, Небле, Степан, Дубровица, Высочко, Случеск, Копыл, Ляхов, Городок, Смедян. И поставих перваго епискупа Фому. и придах села, винограды, земли бортные, волости со всеми придатки, озера, реки, тако и в мыте, и на торгу, и на перевозах десятую неделю, десятыи пеняз и от жита десятая копа святому Спасу и святеи богородицы... "
В інтернеті можна прочитати десятки польських та білоруських досліджень про цю грамоту. Є різні думки щодо її достовірності.
А вираз «третіє богомоліє» пояснюється так: Турівська єпархія була заснована на Русі третьою, а правив у Турові третій по старшинству син великого князя.
Тут існувало 16 церковних центрів, серед яких і наш Нобель. Цей населений пункт інколи звучить у давніх документах як «Нєбль», «Неблє», «Небель».
Відзначено, що редакція стародавньої уставної грамоти Поліської землі знаходиться нині в Російській державній бібліотеці (збір Троїцької лаври, №714, арк. 73). Це копія одного з документів великого князя київського Володимира від 1 березня 1005 – 28 лютого 1006 років, переписана та відредагована не раніше ХІV – ХV століть.
Отже, найдавнішою згадкою про нинішнє село Нобель є 1005 рік. І в 2015 році цей населений пункт має відзначати своє 1010-річчя.
Саме завдяки цьому документу підтвердили тисячоліття існування своїх міст жителі Дубровиці та Степані Рівненської області.
Тепер черга за Ноблем, бо донині його жителі вважали найдавнішою згадкою про їхнє село є 1158 рік.
Немає коментарів:
Дописати коментар