Якось дівчата вирішили нарвати на озері лілей. І зустріли там бабусю, вона подивилася якось дивно на дівчат, похитала головою та й промовила:
- Хто любить квіти і оберігає їх, - примножує своє щастя й матиме блаженство на Землі. А той, хто поводиться з ними черство, знищує їх - буде нещасним і зазнає кари!
- Оце ж я хочу вам розповісти про ці квіти те, що чула від старожилів нашого села ...
Давно це, дітоньки мої, діялось. Важко тоді жилjся нашим людям у селі, часто налітали сюди вороги, грабували наш бідний поліський народ.
Землі в селі було зовсім мало, кругом вода, і люди гнули спини на полях далеко від села, бо навкруги болота, непрохідні хащі. Діточкам була воля, вони без нагляду часто хлюпалися у воді, бавилися, де хотіли.
Ось тут одного дня до села налетіла татарва, сполохані діти збилися на березі біля озера. Від хати до хати шастали вороги, збирали розлючені, що могли, а потім кинулись на малечу, погнали у воду. Крик, плач, стогін летів у небо, багато дітей потопилось.
А через рік зацвіли біля берегів озера дивні білі квіти чарівної краси. Легкі хвилі гойдали їх, як діточок у колисочці. Люди назвали їх Ліліями (напевне, від слова льоляти - колисати), милувалися ними, ніколи не рвали їх і дуже любили...
- Отакі це квіточки, любі мої діточки, – зажурливо закінчила бабуся.
Записано від Шкльоди Надії Герасимівни, 1915 року народження, у селі Нобель
Немає коментарів:
Дописати коментар