Таким бачив Нобель Олександр Цинкаловський

Цей знімок належить Олександрові Миколайовичу Цинкаловському – знаному історикові, археологу, краєзнавцю, який присвятив все своє життя вивченню історичного минулого та культурної спадщини Волині. Вона знайдена в його історико-географічному словникові «Стара Волинь і Волинське Полісся».

Автор понад сорок років збирав матеріал для книги, обійшов і дослідив майже півтори тисячі населених пунктів, збирав стародруки, робив фотозйомки, проводив археологічні розкопки, описав понад 5600 об’єктів.

Микола Веремейчик – партизан-орденоносець

22 вересня – День партизанської слави. Наш зарічненський край називають партизанським краєм часів Другої світової війни. Моє нове дослідження присвячене цій даті.

У моєму рідному селі Новосілля нині не збереглося прізвища Веремейчик. А в метричних книгах Храпинської церкви 1861 року, які я досліджувала в Державному архіві Рівненської області, таких родин у нашому селі зустрічається кілька.

Як у Погості злодія по містечку водили…

Українцям добре відоме слово «віче» - загальні збори громадян міст Київської Русі, що збиралися для розгляду громадських справ. Чи збиралося віче в древньому Неблі, не доводилося читати. А от інформацію про копні суди на зарічненській землі можна відшукати у ХVІІІ томі Віленської археологічної комісії, що має назву «Акти про копні суди» (1891).

Тут згадується багато сіл нашого району: Погост, Іванчиці, Задовже, Омит, Прикладники, Видчовка (саме так записано), Дубрівськ, Морочне, Серники, Добчиці (Дубчиці).

Про середньовічний поліський звичай «шапку ставити»

Досліджуючи скаргу ноблян на пінських сільничих 1562 року, натрапила на вираз, значення якого пояснити не могла. Коли розбиралася ця скарга, міщанин Гринь Денисович доказував, що в нього Єврашка забрав пів тисячі його власної солі, яку він не для продажу тримав, шість грошей литовських.

Хаїм-єврей не погоджувався, що його посланець таке зробив. Тоді «Грицъ до вижа ихъ, который имъ ураду приданъ, ставилъ шапку». Дослівно перекласти не змогла. Мабуть, так чинити – «ставити шапку» - було дозволено тодішньою владою.

Як нобельські міщани королю на пінських сільничих жалілися

Де брали наші давні предки сіль для споживання? Ніколи не задумувалася над цим питання. А от недавно до рук потрапила книга «Документы и матеріалы для исторіи евреевъ» за 1550 – 1585 роки, упорядкована істориком Сергієм Бершадським у 1882 році. Прочитане там інформація про Полісся змусила мене надовго зайнятися пошуками матеріалів на цю тему. 

Насамперед переклала кілька сторінок декрету короля Сигізмунда Августа від 6 липня 1562 року. Там подані слова скарги нобельських міщан та відповідь євреїв, котрі поставляли сіль до Нобля. Доводилося шукати тлумачення багатьох слів, що містяться в декреті короля Сигізмунда.