Вибілювання полотна та прання білизни (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)

Щоб вибілити полотно або добре його випрати, треба було прикласти чимало зусиль. Робота ця для поліщучки надто важка, бо не користується вона ніякими хімічними засобами, які необхідні для належного прання полотна власного виробництва, а змушена застосовувати лише примітивні органічні засоби.

Прання щойно знятого з верстата полотна називалося вибілюванням, а здійснювався цей процес весною. Жінки розстилали полотно на лугах, що поблизу річки чи ставу.

Декілька разів посипали попелом та поливали водою, щоб сонце краще вибілило. Тривало таке прання кілька днів. За цей час полотно біліло, але не на стільки, як за роки вживання.

Дуже важко прати брудну полотняну білизну. Але й цій справі жінка знаходила раду. Замочувала білизну в ріці або в ночвах чи цеброві.

Після полоскання в ріці клала її в жлукто (видовбаний пень чи бочка без дна). Жлукто встановлювали на подвір’ї, підстеливши під нього соломи. 

Білизна складалася таким чином, що стара й поношена поміщувалася знизу, а нова й жорстка – зверху, щоб краще вибілилася. Далі лили в жлукто гарячу воду, потім клали розпечений камінь чи залізо.

Із води та попелу утворювався луг, який проходив через білизну, забираючи бруд. Потім із жлукта забирали дно, вода витікала із білизни.

Залишалося прополоскати її в цебрі чи в річці. Дно жлукта може мати отвір із встановленим у ньому шпунтом. У такому жлукті білизна залишалася на всю ніч. На другий день її полоскали, вішали на плоту чи під стріхою, щоб висохла.

Але не давали, аби вона висохла повністю, щоб можна було її пізніше викачати качалкою. Назва ця походить від слова «качалко». Ним слугують рубель та качало, яке має 80 см довжини й 15 см ширини. Після викачування білизна готова.

Гірше зимою. Жінка змушена була вдягати 2 пари старих грубих спідниць, рибальські чоботи з довгими халявами, щоб води не пропускали.

Вибивала те прання без мила прачем. У час сильного морозу дуже замерзала. Хтось приходив із дому, щоб забрати випраний одяг. 

Коли в жінки не було таких чобіт, то вона йшла в постолах і прала білизну в ночвах, поставивши їх у човен. Повертаючись додому після такого прання, вона виглядала, як брила льоду. І нічого дивного, що після цього часто хворіла.

Треба ж було так стійко переносити холод, щоб з відкритими по лікті руками прати білизну по 2 години на морозі та вітрі.

                                                                                                                                    Адам Русак