Давні храми Зарічненщини

Кожний давній документ, пов'язаний із долею Полісся, доповнює історію нашого краю новою інформацією.

Чимало цікавого про зарічненські села можна дізнатися із опису церков Мінської єпархії, складеного архімандритом Миколою.

Матеріали експедиційного обстеження Зарічненського району у 80-90-ті роки XX століття (Українець Алла Миколаївна)

У 1987-1996 pоках у Зарічненському районі працювали експедиції, учасниками яких були працівники Рівненського обласного краєзнавчого музею, кафедри фольклору Рівненського інституту культури (нині Інститут мистецтв РДГУ), члени Рівненського фольклорно-етнографічного товариства.

Перша експедиція була малочисельною. Відбулася вона одразу після вибуху на Чорнобильській АЕС, у травні 1987 року.

Російський письменник Андрій Дугінець - автор роману "Стохід" про поліське село Морочне

У роки Другої світової війни доля закинула  російського письменника Андрія Максимовича Дугінця в поліське село Морочне. Через роки він напише про перебування тут роман "Стохід".

Письменник народився в селі Чаплинка Дніпропетровської області. Деякий час жив у Казахстані. У 1957 році закінчив літературний інститут імені М.Горького. До війни працював учителем.

Морочне стоїть у самій глушині Полісся (перші рядки роману Андрія Дугінця "Стохід")

«Морочне стоїть у самій глушині Полісся, між Прип’яттю та її лівою притокою Стоходом… Це велике старе село з кривими дерев’яними будівлями, які підпирають одна другу, із великими гніздами лелек на дахах і скрипучими колодязьними журавлями на середині єдиної вузької вулиці. 

Чорні від дощів та вічних болотніх туманів дранкові дахи хат і сараїв майже злилися один з одним, і лелеки по-царськи походжали із кінця в кінець села. Ні садочка, ні палісадника.

Яким бачив поліщука російський письменник Андрій Дугінець

У романі "Стохід" автор розмірковує про сутність поняття «поліщук»: «Поліщук довгий час проживав вільно, як запорожець, без панів і господарів, не хотів бути нічиїм слугою.

Ось чому, коли його кликнули принизливим "Ей, чоловіче!", він відповів: "Я поліщук, а не чоловік. Я тобі не слуга, яким можна помикати, я вільний поліщук!"

Працелюбність поліщуків (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Російський письменник Андрій Дугінець уважно спостерігав за життям поліщуків, а потім детально передав побачене в романі "Стохід".

Ось «косарі, майже по пояс стоячи у воді, косили траву, куплену в пана по 80 злотих за морг. Підлітки на довгих носилах підносили до стогу копиці сіна. Хлопцям по 13 років. Вони до пояса ув’язали в болоті й усе ж рухалися».

Народ скаже, як зав’яже (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Роман російського письменника Андрія Дугінця "Стохід" насичений поліськими прислів’ями та приказками. Деякі з них і нині побутують на Поліссі.

Найбільше тут мовиться про селянську бідність:

- Пан візьме дірки на колінах чи заплати на заду, чуть опустиш голову – зразу вп’ється в горло.

Легенди та прикмети села Морочне (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

У романі російського письменника Андрія Дугінця "Стохід" відтворено багато цікавих легенд. Усі вони записані в селі Морочне.

Антосі всі завидували, бо лелека другу весну селився над її закутком. Бузько приносить щастя в той дім, на якому виведе пташенят.

Поліські вечорниці (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Перебуваючи в Морочному, майбутній російський письменник Дугінець неодмінно відвідував поліські вечорниці в котрійсь із місцевих хат.

А тепер ми можемо прочитати, як тоді проводилися вечорниці: За дверима почулися звуки гармонії. Дівчата забігали по кімнаті, наводячи порядок, поправляючи свої хустини.

Які пісні почув російський письменник Андрій Дугінець у Морочному

Сучасні морочненські музики 

У романі "Стохід" письменник Андрій Дугінець часто використовує поліські пісні. Їх він почув, перебуваючи в селі Морочне.

Уперше звучить жартівлива пісня, хоч у ній відчувається сум бідняка:

І шумить, і гуде, 

Секвестратор іде.

У полоні неграмотності (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Із розповідей старожилів нам відомо, що в поліських селах було дуже мало грамотних людей. Хочете знати, як поліщук підписував тоді різні документи?

Ось опис такого епізоду в романі Андрія Дугінця: «Секвестратор намазав господині палець хімічним олівцем і ткнув пальцем у папір. В одному місці – за забране порося, у другому – за сина».

Мрії морочненців на початку ХХ століття (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

На багатьох сторінках роману Андрія Максимовича Дугінця "Стохід"озвучено мрії поліщуків про майбутнє. Споконвічне бажання морочненців – осушити болото.

Це ж майбутня родюча земля. Ось як розмірковує селянин: «Спустити воду з болота в річку, і кусок землі буде готовий. Та пан не дозволить.

Інсценізація "Поліська рапсодія" (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Інсценізація створена гуртківцями Мутвицької ЗОШ І - ІІІ ступенів Зарічненської районної ради Рівненської області

Дія І

Про автора. «Морочне стоїть в самій глушині Полісся, між Прип'яттю та її лінивою притокою Стоходом. Це велике старе село з кривими дерев'яними будівлями, з великими гніздами лелек на дахах і скрипучими колодязьними журавлями. Ні садочка, ні палісадка.

Факти з біографії польської письменниці Ванди Василевської

Багатовікова історія поліського краю має не тільки героїчні, трагічно-сумні та деколи просвітлені радістю сторінки минувшини, а й цілий ряд цікавих постатей, які залишили для нащадків у різножанрових художніх або мистецьких творах, у науково-дослідницьких публікаціях документальні свідчення чи описи подій.

Яскравою зіркою серед них сяє ім’я видатної польської письменниці Ванди Василевської.

"Я закохалася в країну Полісся й Волині..." (Ванда Василевська)

У своїй книзі «Автобіографія» Ванда Василевська пише: «Недалеко від моїх Камен, відразу ж за Бугом, починалися українські села. Дивно, як події мого життя ніби навмисне йшли прямою дорогою в єдиному напрямі.

Мабуть, і тут теж вплинуло моє дитинство.

Ванда Василевська про долю національних меншин у Польщі

Чому польська письменниця Ванда Василевська їхала так далеко, у глибинку Полісся? Що її там вабило?

Що хотіла вона там побачити?

Осуд осадництва - головна ідея роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

Враження від поїздок по Волинському та Рівненському Поліссю, «по краю неволі, по краю гніту» надихнули польську письменницю Ванду Василевську на створення  книги  «Полум’я на болотах».

В автобіографічному творі "Сторінки минулого" вона напише: "Ці мандрівки в човні породили мою книгу, написану перед війною". І коли письменниця віднесла її до видавництва, відразу ж натрапила на труднощі.

Доля головних героїв роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

Кожен персонаж роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах" - своєрідний людський характер, наділений виразними індивідуальними рисами, зігрітий талантом письменниці. Навіть епізодичні постаті запам’ятовуються, як живі люди.

Письменниця підкреслює думку, що між простим людом і його поневолювачами – осадником Хожиняком, комендантом Сікорою, поліцаєм Людзиком – існує невидима прірва.

Символіка назви роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

Для тих, хто живе на Поліссі вираз "полум'я на болоті" асоціюється із весняним спалюванням сухої трави на болотах.

Це унікальне видовище. Але у польської письменниці це інша картина.

Роман Ванди Василевської «Полум’я на болотах» - розповідь про події на поліських землях

Важливе місце у художній спадщині польської письменниці Ванди Василевської посідає трилогія «Пісні над водами».

Першу її частину – роман «Полум’я на болотах» – письменниця закінчила писати у 1939 році у Варшаві, другу – роман «Зорі в озері» – в 1941 році у Львові, третю – роман «Ріки палають» – у 1951 році в Києві.

Опис побуту поліщуків у романі Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

На сторінках роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах" описано побут поліщуків початку ХХ століття.

«У великій коморі стоять поряд діжки із збіжжям, лежить упряж, і чорна квочка висиджує в лозовім кошику індичі яйця».

Ритуал похорону, зафіксований у романі Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

 За романом Ванди Василевської можна вивчити давній ритуал похорону на Поліссі.

«Покійниця на голові мала намітку. У труну клали все, що небіжчиця любила, до чого торкалася щодня і чого могла потребувати там, по той бік темної води, за яку зайшла. Люди хрестилися широким потрійним хрестом, уклонялися низько перед іконою в кутку хати.

Поліська пісня в романі Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

Перебуваючи в Ноблі, Ванда Василевська чула чимало поліських пісень. Деякі із них увела в роман "Полум'я на болотах".

Ось пісня звучить на озері:

Ой, я в бору воду беру,

Вітер воду розливає,

Молодая молодиця

Свою долю проклинає...

Зимовий краєвид Заріччя у "Спогадах" Юзефа Крашевського

Один із розділів  "Спогадів  Полісся, Волині і Литви" Юзефа Крашевського  має назву "Пінськ і Пінське Полісся". Він містить багато цікавої інформації щодо самого Пінська, його минулого, значення міста як торгівельного центру та комунікаційного вузла цієї частини Полісся.

Крашевський також подає тут опис подорожі з Пінська на південь, через Заріччя.

"Осада Серницька" Юзефа Ігнація Крашевського

«Спогади про Волинь, Полісся і Литву» Юзефа Ігнація Крашевського були видані у 1840 році в Парижі. Вони визнані одиним із найвідоміших творів раннього подорожнього письменства.

Для шанувальників минулого Зарічненщини особливо цікавими є два розділи «Спогадів». Перший із них – це "Осада Серницька".

Крашевський на Поліссі

 

У 30-х роках ХІХ століття поліськими землями часто подорожував польський письменник Юзеф Крашевський. Він писав: «Протягом двадцяти років постійно роз’їжджав, спілкувався з народом, слухав, спостерігав».

А поліська земля весь час його просто зачаровувала: «Що ж то за поетичний край! Скільки думок тут можна зібрати. Скільки причин для роздумів. Руїни палаців, цвинтарі, легенди… і такі прекрасні краєвиди».

Михайло Шолохов про бій біля річки Стохід

У російського письменника Михайла Шолохова в романі "Тихий Дон" є рядки про бій на Поліссі.

«…Верст на сорок ниже по Стоходу шли бои. Две недели неумолчно стонал сплошной орудийный гул, по ночам далекое фиолетовое небо кромсали отсветы прожекторных лучей, они сияли радужно-тусклыми зарницами, перемигивались, заражали необъяснимой тревогой тех, кто отсюда наблюдал за вспышками и заревами войны.

Таємниці річки Стохід

Стохід - найдовша та найчистіша річка Волині. Вона бере свій початок біля села Семеринське, що на Волинському Поліссі, у межах Волинської височини.

Тече переважно на північний схід і впадає до Прип'яті біля південної околиці села Сваловичі. Довжина її 188 км. Протікає вона й землями Зарічненського району.