Цікава історія невеличкого села Задовже на Зарічненщині

Історія виникнення цього села зафіксована в книзі «Загублена у віках історія Заріччя». Її повідав наш земляк-історик Василь Расевич: «Я натрапив у виданні «Wiadomości kościelne» за 1877 рік на інформацію, що моє село Задовже в результаті конкордату 1847 року відірвали від Любешівської парафії римо-католицької дієцезії й насильно перевели на православ'я».

Тепер стали доступними дещо раніші документи - 1834 року. Тоді село належало Адамові Вікентійовичу Стравінському. Воно перейшло до нього від Карла Стравінського.

Родовід Полюховичів від ХVІ століття

Документи, зібрані поляком Іваном Полюховичем

Весільний обряд села Морочне. Рік 1935

Весілля  Малайчука Анатолія Семеновича (1932 р. н.)  та Пишко Марії Василівни (1941 р. н).  Село Морочне, 1960 рік.

Звичай із гміни Морочне повіту Пінського, за 35 км на південь від Пінська.

Записано Г. Диковицькою, ученицею ІІ класу Пінської гімназії. 

Обряд вміщено в краєзнавчій збірці "Z krainy wjunow", виданій 1935 року в місті Пінськ.

Вечори від Божого народження до Хрещення поліщук вважав святими. Це були вечори відпочинку. Проводили їх селяни на різних посиденьках із сусідами. Молодь вела переважно розмови про весілля. А в м’ясоїд уже найчастіше відбувалися весілля.

Навоша - маляр Пінський (О. Лозіцький)

 

Грамота королеви Бони художникові Навоші на дворища в селі Серники

Грамота королевы Боны, подтверждающая пожалованіе Ф. И. Ярославича Новоше на две дворища и дворъ въ г. Пинске.1525 г. Апреля 20.

Подданый королевое ее милости повету Пинского Михно Новошычъ, которому отцу его Новошы, князь Федор Ярославичъ далъ две дворыщы в селе Серникахъ, а дворъ въ месте Пинскомъ, оказалъ прывилей королевое ее милости великой кнегини Боны на службе малерской, который ку замку служыти мел, на пергаменте писаный, подъ прывесистою печатью.

Маловідома грамота князя Федора Ярославовича 1510 року про Серники та Острів

У рукописному архіві села Серник зберігається чимало цікавих давніх документів. Серед них і грамота (декрет, лист – і так, і так названо в тексті) князя Федора Івановича Ярославовича про розмежування земель між селами Серники та Острів. Написано 21 квітня 1510 року.

Рукописну виписку із цього документа надано 19 березня 1924 року на вимогу Василя Федоровича Полюховича Серницького.

Як свідчить запис, зберігається грамота у Віленському центральному архіві древніх актових книг під №13030. Записана на листі 1013 актової книги Пінського гродського суду за 1682-1683 роки.

Ось зміст грамоти:

З історії села Заозер’я

Заозір’я. Воно ж Заозер’я… Є таке село на Зарічненщині. Воно розтягнулося однією вулицею вздовж східного берега продовгуватого озера, і половина дворів у селі мають вихід до озера.

Багато хто задумується: чому село біля озера Задовжанського має назву Заозір'я, а сусіднє село Задовже розташоване за кілька кілометрів на південний захід.

Ось цю таємницю спробуємо розкрити.

Цікаво про довоєнний рибгосп

Спогади Шваї Павла Микитовича, 1879 року народження.

Брати Турчинські користувалися рибними ставками три роки, а потім усе розікрали. Відбудовували рибне господарство в 1948 році.

Рибу вони продавали у Варшаву. Везли з рибгоспу кіньми, для цього була спеціальна бочка на 700 літрів. Везли на вузькоколійку до села Біле, а там стояв спеціальний вагон, наповнений водою, щоб рибу довезти живою.

Заріччя або Зарічє. Із книги Олександра Цинкаловського

ЗАРІЧЧЯ або ЗАРІЧЄ, Пінський пов. Низинна частина Пінського пов., яка простягається з правої сторони р. Піни і граничать на півдні з т. зв. Волинським Поліссям.

Через терени Заріччя пропливають річки: Струмінь, Стир,Горинь з їх численними притоками, як рівнож надзвичай багато дрібніших струмків і потоків. Країна ця вкрита ціла великими багнами і непрохідними болотами і мочарами (становить контраст до високого пінського Загороддя по лівій стороні р. Піни). 

Воїни ВКЛ із сіл Зарічненщини

Із дитинства запам’ятала слово «драб»: часто чула його від своєї бабусі, коли та висловлювалася про когось бідного, нещасного. І лише на сьомому десятку свого життя дізналася про первинне значення цього слова, котре залишилося на Поліссі ще з часів середньовіччя. А дізнавшись про бідного воїна-драба, продовжила пошуки й дослідила всі три «пописи» (переписи) війська ВКЛ.

У 33 томі Литовської метрики, що має назву «Переписи войска литовскаго» вміщені результати перепису воїнів ВКЛ 1528, 1565 та 1567 років. У 1526 році великий князь литовський Сиґізмунд І уклав перемир’я з Москвою на десять років і спробував скористатися мирним часом для організації оборони. Із метою дізнатися, хто і як має служити, на вальному сеймі 1 травня 1528 року постановив провести по всій державі «попис» земських маєтків. Було винесено постанову, що вся шляхта повинна з кожних восьми служб людей виставляти у військо (в поле) «пахолка на добромъ кони, во зброи, зъ древом, съ прапором, на которомъ бы былъ панцеръ, прылбица, мечъ або кордъ, сукня цвѣтная, павеза и остроги двѣ» [1].

Прасця. Розповідь про поліську дівчину з польськомовної збірки "W poleskiej kniei" (1938)

«Смутне й бідне Полісся, - чується навколо. – Смутні й бідні мешкають люди в нім». Як же вони помиляються або взагалі не знають справжнього Полісся! Тому що там, де є смуток, має бути й радість.

Але навіщо писати про це, просто подивіться на маленьке обличчя представниці Полісся, молодої Прасці, і побачите справжнє Полісся. Так, бо обличчя Прасці ніби дзеркало, у якому відображається вся ця земля.

Її кругле, кремезне смагляве обличчя завжди усміхнене; зелені, як вода в тихій Прип'яті, очі кидають на кожного промінчик щастя; малий, трохи задертий носик, а найгірше із усього - це хіба волосся.