За очеретом (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)

Пригріло сонце, зашумів теплий вітер, і поплив Стир, несучи свої води до Прип’яті. Якось веселіше стало жителям села. Ніби тяжкий кожух спав із плечей кожного.

Розпочався весняний улов риби, полювання на качок. Поліщук сів нарешті на свій човен. Поставив дядько Михась свої нерета й жаки. Плавав уже і з волочком, привіз цілу вереньку риби.

Тішиться Антола Міхасьова. Рада, адже сьогодні неділя, і вона поїде із сусідкою на ріку.

Пече Антола млинці картопльові й весело приспівує.

Після обіду поїхала жінка з Галиною на Стир. Широко розлилася ріка. Залила навколо луги.

Над старим очеретом, над лозою літають цілі зграї диких качок. Кричать журавлі. Весело. Заспівали Антола з Галиною:

Позволь, Боже, латаття діждати,

То поїдемо до Марусі в свати.

А Маруся недужа лежала, 

Головку шовком зв’язала…

А ось і мета подорожі. Перед ними велика затока, а на ній плинуть білі бочки, корені очерету. Спробували на смак, солодкі.

Назбирали півчовна цієї ранньої поліської смакоти. Буде чим Антолі обдарувати дітей, бо дуже люблять на Поліссі цю їжу.

Мине Микола весняний. Нова праця чекає Антолу. Нема вже очеретяних бочок, але зазеленів сам очерет.

Зав’язала жінка в хустину кусочок хліба, сухого сиру, взяла серп, весло і вирушила по зелений очерет. По дорозі співала:

Ой, піду я, де вік не ходила,

Чи не знайду, кого любила.

Кого любила, той стоїть за плечима,

А кого не знала, з тим на шлюб стала…

Нажала Антола цілий човен очерету. Накормила і телят, і овець. А буде ще сушити на зиму овечкам.

Прийшла зима. Стир покрився льодом. Пішов Михась до коваля Йошки. Зробив там коски (серпи на довгій тичці), один - собі, другий – Антолі. Скоро розпочнуть биття сухого очерету.

Встали Михась та Антола «вдосвіта» (дуже рано), взяли в торбинку хліба, сухої риби, кусок сала й сірники. Вирушили. Взяв із собою Михась і собаку, раптом той тхора в очереті знайде.

Зайшли далеко, але тхора не знайшли. Очерет же - як стіна. Почали сікти його, тяжка це праця. 

В обід перекусили хліба з в’юнами й знову взялися за роботу. Ліва рука б’є очерет, а права підтримує коску. В’язали перевеслами в снопи. Працювали до вечора.

Набили очерету 97 снопів. Поверталися додому замерзлі, але задоволені. Буде за що купити гасу, солі та 8 кг муки пшеничної до свята Різдва Христового.

Очерет купують жителі тих сіл, де очерет не росте, для покрівлі дахів. Або можна відвезти до Пінська, там із нього роблять тини.

Але найбільше радіє Антола, бо зможе на виторгувані гроші придбати собі червону спідницю.

                                                                                                                       Анна Диковицька