середа, 29 квітня 2015 р.

Луцький поліський гостинець вів до Нобля (про доставку солі на Полісся)


Луцький поліський гостинець - історична дорога на Волині. Уперше згадується у фундушному записі грамоти 1322 року луцького і володимирського князя Любарта-Дмитра Ґедиміновича.

У XVI – XVIII століттях цим шляхом на Волинське Полісся, Білорусь та Литву возили, зокрема, галицьку сіль з «жуп руських».

Документи з історії Морочнівського району у фондах ДАРО (Леонова Л. А.)



Державний архів Рівненської області був створений в березні 1940 р. і почав комплектувалися документами установ польської влади, яка існувала на території сучасної Рівненщини у 1921-1939 роках.

А, як відомо, населені пункти сучасного Зарічненського району в цей період входили до складу Пінського повіту Поліського Воєводства (Погост Зарічний став центром сільської ради Морочнівського району Рівненської області в 1940 році).

Трагічна доля настоятеля Кухітсько-Вільської церкви


Настоятелем Кухітсько-Вільської церкви Святої Параскеви П’ятниці на початку ХХ століття був отець Костянтин Будоль. Трагічно склалася його доля.

Молодому священику часто змінювали приходи.

У Кухітській Волі він жив у першому десятилітті ХХ століття, адже в 1909 році тут народився його син Феодосій.

Антон Борейша - учасник організації "Народна воля"


Антон Степанович Борейша - російський революціонер, член партії «Народна воля». Він народився в 1858 році на хуторі Любополь Морочанської волості Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії.

Закінчив Білостокське реальне училище. У 1877 році вступив до Технологічного інституту в Санкт-Петербурзі. За участь у студентських виступах був відрахований із другого курсу.

Легенда про виникнення села Дібрівськ


В основі цієї легенди лежить історія великого кохання. Юнак із бідної родини покохав багату дівчину. Вони потай зустрічалися. Але злі люди донесли про це батькові дівчини.

Розлютувався пан і вирішив віддати дочку за нелюба, багатого парубка. Та вночі перед самим весіллям закохані тікають якнайдалі від дому, щоб зберегти своє кохання.

Легенда про походження села Річиця

                                 

Це було в сиву давнину. тояло вже село, а назви воно не мало, бо  було невелике, закинуте в глибоких лісах та нетрях. Заселяли його сильні, роботящі та сміливі люди. Можливо, Сьохи, Палії чи Лідичі…

Поселення це лежало між великою річкою Стир та малою швидкоплинною річкою Вирок.

Татарський брід


Відчиняємо віконце в давно зниклий, малознаний світ минувшини рідного краю. Тут збереглися сліди багатолітнього двобою поліщуків з монголо-татарськими загарбниками.

Руйнівне крило віків ледь торкалося, може, тільки глухих сіл, а от для містечка Нобеля було воно вогненним і нещадним. Серед малих очеретяних джунглів, недалеко від Переволоки є Татарський брід.

Дівочий брід


Там, де змійкою губиться Прип’ять в густих поліських очеретах, між селом Млини та Омитом, є Дівочий брід.

Старенька бабуся Серафима, витираючи сльозу, сумно оповідає історію виникнення його назви: «Кілька днів блукали поліськими лісами татари - шукати дорогу, яка б вивела їх бодай до найменшого хутірця.

Бій з ятвягами (Григорій Дем’янчук)


Десь там, на північ від Прип'яті, серед лісів і боліт, жило плем’я ятвягів. А їхньому князю Скомунду хотілося стати найславетнішим і найбагатшим на Поліссі і в Литві.

І пішли ятвяги війною на мирні села й города своїх сусідів. Вимели до зернини засіки, забрали усю худобу, сплюндрували Пінськ, а Скомундові цього ще мало...

Гора Татарка (Григорій Дем'янчук)


Як розливається Прип’ять від Заборка до Омита, то на всій просторіні між островом чорніє лиш Переволока, через яку переходили з Нобеля в Омит.

Улітку вода збігає, та не вся: залишаються невеличкі річечки, які протікають в заростях очерету, осоки. Серед цих очеретів і знаходиться гора з білим піщаним берегом - Татарка. Це назва – пам’ятка далеких часів...

Косарі

                                                       
У Котирі, де Прип'ять виходить із озера, на річці є Конюшний брід. Весною тут можна переправитися на поромі чи на човні, а влітку вода висихає і його можна перейти.

Поблизу цього броду, на висохлих місцях, ще й нині знаходять стару зброю, самопали, колеса від возів. Дід Шкльода Леон, коли йому показували таке колесо чи вісь, починав розповідь так:

Чарівна лілея – окраса голубого плеса


Якось дівчата вирішили нарвати на озері лілей. І зустріли там бабусю, вона подивилася якось дивно на дівчат, похитала головою та й промовила:

- Хто любить квіти і оберігає їх, - примножує своє щастя й матиме блаженство на Землі. А той, хто поводиться з ними черство, знищує їх - буде нещасним і зазнає кари!

- Чому бабусю ?

Поліське море



Давним-давно, ще в глибоку сивину людського буття Чорне море доходило аж до самого Пінська. Плив якось по ньому богатир Розіпхнивода зі своїми братами, і біля містечка Нобель попала його баржа на мілину.

Ніяк не міг він зрушити з місця. Кличе він свого брата Випийводу і наказує:

- Осуши цю калюжу, я ступлю на берег!

Легенда про заснування Зарічного



Давним-давно це було.  Їхав подорожній із-за лісу, з далеких країв.  Прибув він до річки, яка зараз називається Стир.

Схотілося йому води напитися, але той берег, де прибулець стояв, був дуже високий, крутий. І захотілося йому перепливти на другий берег, бо там було краще.

Легенда про назву села Локниця

                               

Давно це було, за тих часів, про які старі люди, жартуючи, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька».

А тоді-таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Локом, і була у нього дужу-дуже красива дружина, яку всі називали Ниця. Правили вони землями, до яких належало і безіменне поселення, яке потім стало Локницею.

Чому озеро в Нобелі Засвітським назване?

                               

Справжньою перлиною Полісся є Нобельське озеро.  Але не всім відомо, що в селі аж два озера. 

Одне з них ще називають Засвітським, і воно набагато менше від другого. Існує цікава легенда про цю назву.

Легенда про заснування села Привітівка



Був князь славетного давнього роду. Мав владу, військо («дружину») і силу. А син у нього був один, і полюбив він просту дівчину, лісову красуню.

Повідали вірні слуги новину батькові-князю. «Не по коту хвіст», - сказав той. Гнів уклав Бог у серце князя. І тоді потаємно зібрав син свою «дитячу» дружину (військо).

вівторок, 28 квітня 2015 р.

Оповідка про людську пам'ять


Діялося то давно. Коли сонце землю цілувало, ніч із ранком віталася, а пташки з комахами розмовляли. Жили в нашому краї мати-горлиця та троє її синів. Росли чесними, роботящими, людей любили, матір шанували.

Та роки, як річка, синів дорослими робили, а матір старили.

Забавлянки ігровії від баба Надії (потішки, примовки, колискові, записані в селах Зарічненського району)


Сидить бабуся Надія на призьбі й мову неголосну веде:

- Яке це щастя – мати дітей, а про онуків я вже й не кажу.

Годинами ото бавилася б з ними. Діти люблять, коли з ними розмовляєш, граєшся.

Золотинки народної мудрості Полісся


Приказки та прислів'я, зібрані в селах Зарічненського району

Хто живе вкупі, у того не болить у пупі.

Крути, не крути, а треба вмерти.

Жниварські пісні



Ой, на горі жита много,

Йой-йой-йой-йой-йой.

Половина зеленого,

Гойя гой, гойя гой, гойя гой.

Серницька веснянка



Плавала качечка коло бережечка
                   
Плавала качечка коло бережечка.
Гей, гей, коло бережеч…
Мала вона четверо діток.
Гей, гей, четверо діт…

Зарічненські колядки та щедрівки


                             

Стоїть яворко

Стоїть яворко тонкий, високий,
Святий вечор, тонкий, високий.
Тонкий, високий, листом широкий,
Святий вечор, листом широкий.

Синьоокий мій поліський краю (Галина Колодич)


Синьоокий мій поліський краю

Синьоокий мій поліський краю,
Найсвятіше місце на землі,
Там, де взимку віхоли гуляють,
Навесні курличуть журавлі.

Неповторна краса Полісся (зарічненські заказники)



Окрасою Полісся є його ліси та болота. Третина їх у нашому районі визнані заказниками та заповідними урочищами, бо дбає держава про те, аби зберегти первозданність природи.

Аж чотири державні заказники є у нас і шість заказників та одна пам’ятка природи місцевого значення.

Сьоме чудо Рівненщини



У Зарічненському районі знаходиться одне із семи чудес Рівненщини - вузькоколійна залізниця. Місцеві жителі називають потяг із чотирма вагончиками «кукушкою». У списку «Семи чудес Рівненщини» ця вузькоколійка значиться під номером 1. 

Збудували залізницю в 1905 році поляки, але разом з ними працювали й українські селяни-поліщуки.

Фестиваль"Лауреат Нобелівської премії"



Щороку влітку багато гостей приймає древній Нобель. Тут відбувається відомий фестиваль «Лауреат Нобелівської премії».

Він був заснований у 2003 році. Його ініціатором («хрещеним батьком») був доктор філологічних наук, письменник і літературознавець Григорій Штонь.

Фестиваль "Бурштиновий шлях"



Рівненське Полісся - один із тих регіонів України, який має чим здивувати своїх гостей.

Кожен із населених пунктів, що наче бурштинові намистинки розкидані серед загадкових поліських лісів, здатен полонити подорожуючих унікальними природними ландшафтами, побутом та звичаями тутешніх жителів.

понеділок, 20 квітня 2015 р.

Знайомтеся: поліський Сусанін із Борового


Пінський краєзнавець та художник Олександр Лозіцький залишив нам, зарічненцям, безцінний подарунок – малюнок із зображенням поліського Сусаніна, Олімпіуша Дяденчука із Борового.

Це він провів партизанський загін у німецький тил. Про цей випадок розповідається у польській краєзнавчій збірці «Поліщук».

неділя, 19 квітня 2015 р.

Пінські краєзнавчі альманахи початку ХХ століття


На початку ХХ століття в багатьох містах, які входили до складу Польщі, було утворено філіали Польського краєзнавчого товариства. Діяв такий гурток і в Пінську. 1924 року тут було відкрито краєзнавчий музей.

Зібрані дослідниками матеріали публікувалися в ілюстрованому журналі «Ziemia» Польського краєзнавчого товариства, а також у місцевому виданні «Ziemia Pinska».

Доля Параски (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Тихий морозний зимовий вечiр. Тьмяне свiтло падає на обличчя жiнки. Мороз вималювує чудернацькi вiзерунки на вікнax хатинки.

Ще таких дивних вона нiколи не бачила. Значить, i ніхтo не бачив, бо ж Параска - найстарiша жiнка  на селi. Сплела спрацьованi руки на колiнах. Губи її повiльно почали рухатися, жiнка вела мову з Богом. І нiколи цьому християнському звичаю не зраджувала.

Шляхтянка (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


У 170 селах та осадах Полісся проживає 35000 осіб шляхетського походження. Шляхетські осади зустрічаються в Пінському, Столінському, Лунінецькому повітах. І це переважно поблизу рік: Стиру, Піни, Стоходу.

Це роди Гореглядів, Лозіцьких, Лемішевців, Шоломіцьких. Бралася шляхта за зброю в часи повстань, гнила в копальнях і в тайзі Сибіру.

Біль матері (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Недовго Грипина тішилася дитям. Померла її Явдоха. На Покрову буде 3 роки. Два роки хворіла.

Положила її окремо, покрила червоною спідницею. Звичай на Поліссі такий існував, що в покритого червоним не буде висипки й зникне хвороба.

субота, 18 квітня 2015 р.

Шептуха (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


У хаті Макара третій день хворий хлопець. Два рази мати шептала уроки в Степанихи.

Може, хто зурочив її здорового сина. Бідна мати слухає зойки сина, заливається слізьми, думаючи, що він може померти.

Особиста гігієна (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Заїдь до села, відрізаного від світу лісами, болотами, ріками, і побачиш, як миється поліщук. Як миється?

Кубком теплої води над якоюсь посудиною. Набирає води в рот, а потім зливає на руки. Або вливає з кубка до лівої руки, миє обличчя, вуші.

Обряд весілля, записаний у селі Новосілля Воронко Надією від Ляховець Ксенії

Весілля Марчука Якима 
Перепитки

На Поліссі весіллю споконвіків передували перепитки.

На прохання молодого батьки, а коли їх немає, то хрещені батьки зі сватами, йшли до дівчини на перепитки.

Кухня на Поліссі (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


У кожній поліській хаті обов’язково була піч. Її будували так, щоб зверху можна було спати, а під піччю тримали кур. Окремо приміщення кухні будували лише заможні господарі.

Для готування служили залізні чугуни різних розмірів, глиняні горщики.

Вибілювання полотна та прання білизни (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Щоб вибілити полотно або добре його випрати, треба було прикласти чимало зусиль. Робота ця для поліщучки надто важка, бо не користується вона ніякими хімічними засобами, які необхідні для належного прання полотна власного виробництва, а змушена застосовувати лише примітивні органічні засоби.

Прання щойно знятого з верстата полотна називалося вибілюванням, а здійснювався цей процес весною. Жінки розстилали полотно на лугах, що поблизу річки чи ставу.

За очеретом (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)



Пригріло сонце, зашумів теплий вітер, і поплив Стир, несучи свої води до Прип’яті. Якось веселіше стало жителям села. Ніби тяжкий кожух спав із плечей кожного.

Розпочався весняний улов риби, полювання на качок. Поліщук сів нарешті на свій човен. Поставив дядько Михась свої нерета й жаки. Плавав уже і з волочком, привіз цілу вереньку риби.

На торги (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Темно ще було, коли Праскеда проснулася. Вдягнулася тепло й забрала приготовлені звечора вереньку (коробку із березової кори), у якій була пляшка молока, півбуханки хліба та горщечок пшоняної каші.

Штурхнула Степана, який ще спав: «Степане, вставай, я вже їду. Принеси до човна соломи, а я піду до Олени». Постогнав Степан, встав, натягнув на себе свитку і вийшов із хати. Зробив усе, як жінка веліла.

Дожинки (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Зібрав Костік Антосюк аж 5 жінок до збору врожаю.  Хатні йшли окремо, бо мають бути дожинки, а Костік – найкращий господар на селі.

Йдуть аж на Перезов, за 5 км від села. Костік буде в'язати снопи за допомогою кнебля та кийка.

Вирощування проса (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)



Пізньої весни, у травні, збирається поліщучка сіяти просо. Приготовлене для цього насіння зберігала в теплі, найчастіше – на балці над піччю.

Чекала теплого дня, бо під час дощу сіяти просо не можна.

Праця жінки при обробці льону (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)


Наближалася весна. Поліщук підготовляв землю під посіви льону. Вибирав таку ділянку, яка дала б найкращий  урожай. Коли льон виростав до 15 см, жінка йшла його полоти.

На початку весни  в селі порівняно небагато роботи, тому льону віддавалося чимало часу. Над кількома загонами доводилося трудитися декілька днів. До роботи жінка вдягала фартух із саморобного полотна.

Коротко про Губин


Топонім Губин відомий кожному жителеві Зарічненського району. А вперше як урочище згадується він ще в документах ХVІ століття.

Пізніше тут знаходився панський маєток. У різні часи він належав родинам Церпінських, Завадських, Сулковських.

Грамота короля Казимира, де зустрічається найдавніша згадка про Погост Зарічний

[1488] 03 04


Мещанину" менскому Луце Терешковичу листъ безмытъныи

Казимиръ, Божъю м(и)л(о)стью.

Княземъ нашимъ и паномъ, и наместникомъ, и тивуномъ, и бояромъ, и мьшникомъ, и всимъ заказникомъ. Тотъ нашъ чоловекъ, мещанинъ менъскин Лука Терешковичъ, торгуеть нашимъ дубасомъ бобрумскимъ Троикое половины, а нашими пенязьми, а отъ того намъ прибытокъ дает. И вы бы отъ нашого дубаса и от его комяги мыта не брали бы есте: в Глусъку, въ Погосте, в Чсрторыску, у Куликовичохъ, въ Четъверътни, в Луцъку, у в Острозе, въ Степани, въ Дубровицы, въ Городъку, у Турове, у Паустьи, въ Пинъску, въ Берестьи, в Дорогичине, въ Каменъцы, в Слониме, въ Ковне, в Новегородъцы Литовъскомъ, въ Менъску, въ Смоленъску, въ Орши, въ Могилеве, в Рогочеве, въ Лучине, въ Стрешине, в Речицы, в Гомъи, въ Чичерску, въ Пропостъку, въ Кричове, во Мстисловли, в Дорогобужи, у Вязъме, в Новегородцы Северъском, || [163v] в Радогощи, въ Трубецъку, въ Браньску, въ Стародубе, в Чернигове, у Вышегороде, въ Киеве, въ Путивли, въ Черкасехъ, в Житомири, въ Чуднове, в Овъручъемъ, в Чорнобыли, въ Мозыри, в Новозе, в Любечи, в Грезску - по всимъ нашимъ мытомъ, и по князским, и по панъскимъ, и по боярскимъ, сухимъ и водою. А котории бы хотели через нашъ листъ силу ему чинити, а мыто взяти от нашого дубаса и отъ его комяг, тотъ намъ великую вину заплатить.

Писанъ у Вильни, мар(та) 4 день, инъдик[т]ъ 6.

Погост Зарічний був містечком


Нині районний центр Зарічне - селище міського типу. А в багатьох давніх документах наш райцентр названо містечком.

Зокрема, на білоруській карті «Пінскае староства у сяредзіне ХVІ ст.» позначено містечка Погост, Морочне та Нобель, хоча в інших документах цього ж періоду дані населені пункти названо селами. 

Про що писала підпільна районна газета «Червона зірка»



До 70-річчя звільнення України від німецько-фашистських загарбників Державний архів Рівненської області організував виставку плакатів, оголошень, листівок, газет 1941 – 1943 років, що знаходяться тут на збереженні.

Серед них і перший номер газети «Червона зірка» від 26 грудня 1943 року, який видавали Морочнівський підпільний РК КП(б)У та партизанський загін імені Богдана Хмельницького.

Це унікальний документ воєнного часу. Газета вміщує досить цікаву інформацію.

Одвічна любов до батьківської мови

Колектив Кухченської школи 
На березі річки Веселухи ось уже кілька століть стоїть невеличке село Новосілля. Споконвіку тут нараховувалося не більше ста дворів.

Усі в селі якщо не родичі в другому-третьому поколіннях, то свати або куми. Одним словом, єдина дружна родина.

Зарічненське городище - унікальний археологічний об’єкт, "Святиня Вогню"


Багато років пошуків присвятив наш відомий краєзнавець Володимир Іванович Перунін дослідженню зарічненського городища.

Під час опрацювання історичних праць та різних документів і нам часто зустрічалися матеріали, присвячені цьому об'єкту. Ось ці знахідки.

Польська письменниця Галина Аудерська про пінчуків, які йшли на Полісся за продуктами


Про життя поліщуків Зарічненщини дуже мало розповідається в художній літературі. Інколи ми не знаємо про існування таких книг.

Лише нещодавно  вдалося познайомилися із змістом твору польської письменниці Галини Аудерської «Пташиний гостинець».

Туристична реклама про Старі Коні в «Путівнику по ІV Поліському ярмарку»



У «Путівнику по ІV Поліському ярмарку», який відбувся в 1939 році, можна дізнатися, що останній Поліський ярмарок проводився дуже гучно.

Кількість його учасників була найбільшою. У цьому путівникові вміщено туристичну рекламу.