Луцький поліський гостинець вів до Нобля (про доставку солі на Полісся)

Луцький поліський гостинець - історична дорога на Волині. Уперше згадується у фундушному записі грамоти 1322 року луцького і володимирського князя Любарта-Дмитра Ґедиміновича.

У XVI – XVIII століттях цим шляхом на Волинське Полісся, Білорусь та Литву возили, зокрема, галицьку сіль з «жуп руських».

Жу́па - соляна копальня у формі криниці в Галичині; солеварня, підприємство мануфактурного типу, яке займається варкою солі; застаріла назва соляної копальні та варильні. 

Щоб дістатися до покладів солі, викопували криниці - жупи. Із них черпалась соляна ропа для виробництва солі. Жупник, ризикуючи бути засипаним землею, спускався по канату в криницю, черпав соляну ропу і в шкіряному мішку подавав її на поверхню. 

Також жупниками називали управляючих соляними жупами, які виконували адміністративні та господарські функції.

У давній Польщі так називалась соляна копальня, яка була під владою князів або королів. Соляною жупою управляв жупник, призначений королівською владою. Крім королівських жуп були також приватні жупи. У часи середньовіччя y Польщі сіль видобували з земель:

• під Краковом, Вєлічка i Бохня, які працювали з XI століття;

• на землях Галицького князівства були шахти королівські у Тураві Сольні, Старій Солі, Ясениці, Модричах, Стебнику, Сільці, Трускавці, Калушу i Солотвині, які працювали з римських часів.

Дорога йшла з Луцька у північному напрямку Колківським гостинцем через Теремно (нині село в межах сучасного м. Луцьк), Тростянець (нині село Ківерцівського району), Ситницю (нині село Маневицького району) до містечка Колки (нині селище міського типу) й далі через Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ), Черногородок (нині с. Городок Маневицького району) до Червища (нині с. Нові Червища Камінь-Каширського району). 

Тут сходилися шляхи, які вели з Поділля і Волині. Звідси дорога вела на Любешів, Люб'язь (нині село Любешівського району; усі Волинська область), углиб Полісся до озера Нобель (у Зарічненському районі Рівненської області) і м. Пінськ (нині місто Брестської області, Білорусь) на річці  Прип'ять (притока Дніпра) і далі на Вільно (нині місто Вільнюс, Литва).

Про Луцький гостинець можна прочитати в таких виданнях:

• Архив Юго-Западной России, ч. 8, т. 4. К., 1907;

• Wysłouch S. Dawne drogi Polesia: Ze studiów nad historią gospodarczą Polesia XVI—XVIII w. В кн.: Ateneum Wileńskie. Wilno, 1937;

• Грамоти XIV ст. К., 1974;

• Пришляк В. Шляхи сполучення на Західному Поліссі XVI–XVIII ст. В кн.: Полісся: етнікос, традиції, культура. Луцьк, 1997;

• Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV століть: Дослідження. Тексти. Львів, 2004.

• Стаття В. В. Пришляк Луцький поліський гостинець в електронній Енциклопедії історії України.