Світлина 1924 року з Кухітської Волі

На одному з польських сайтів опублікована світлина 1924 року з Кухітської Волі. Біля вузькоколійки сидить на колоді чоловік. Дерево, напевне, приготовлене до відправки цією залізницею...

Новосілля. Фотоальбом

Моє рідне село Новосілля (колись Ливінча) - маленька краплинка на карті України. Але для мене воно наймиліше, найважливіше. 

Вивченню його історії я присвятила чимало часу. За знайденими матеріалами упорядкувала електронну книгу "Село Новосілля над річкою Веселухою". А нині публікую фотоальбом зі світлинами таких рідних мені людей...

Комори. Фотоальбом

Ці світлини зібрано в селі Комори. Колишні жителі цього села є найактивнішими користувачами сайту "Заріччя". Із моменту створення й до 21.03.2018 саме публікація "Село Комори ще існує" набрала найбільше переглядів: 1482.

Щоденно хтось із коморян перечитує статтю про історію свого села. Пропоную, шановні, долучитися до акції «Зарічненський край у старих світлинах» і надсилати на електронну адресу tumach2011@ukr.net цікаві фото з історії Комор. Тоді цей фотоальбои стане ще цікавішим. Бажано додати й невеличкий коментар...

Останній випуск Коморівської школи

Ось так виглядав маєток Нелюбовичів-Тукальських у селі Мутвиця 1929 року

Автор цього фото - польський фотограф, учитель та краєзнавець Станіслав Бохніг.

Світлину вміщено у фотоальбомі "Polesie. Fotografie z lat dwudziestych i trzydziestych", виданому в 1996 році.

Про найдавнішу церкву в Погості Зарічному, що діяла ще до часів Вітовта

«Ще до князя великого Вітовта стала церква в Погості…» - така інформація опублікована в 33 томі актів Віленської археологічної Комісії, що має назву «Акты, относящиеся к истории Западно-русской церкви». Дата видання – 1908 рік. http://www.runivers.ru/bookreader/book9577/

Кримінальна справа за портрет Шевченка: подія з історії села Старі Коні, що на Зарічненщині

Ось такий портрет Шевченка чи, можливо, інший привіз у село Старі Коні Пінського повіту (нині Зарічненський район) священик Іван Проноза. Це було дуже сміливо, адже на наших землях тоді панувала польська влада. За цим фактом поліція порушила проти нього кримінальну справу.

У Кухітській Волі жив фотограф Ляховець

Уперше прізвище цього фотографа я зустріла в Музеї Білоруського Полісся, що в місті Пінськ. Там у фондах зберігаються старі світлини, зібрані в селах нашого району. Серед них унікальне фото жінок із села Кухітська Воля, одягнених у національні костюми. Автор того знімка – фотограф Ляховець. Тоді мене дуже зацікавила його особистість, адже моє дівоче прізвище теж Ляховець…

Зарічненські світлини у фотоальбомі "Білоруси у фотознімках Ісака Сербова. 1911 - 1912"

У 2013 році вийшов фотоальбом світлин Ісака Сербова. Він уміщує 442 унікальних світлини, які зберігаються у відділі рукописів бібліотеки Віленського університету. Упорядковувала його мистецтвознавець Ольга Лобачевська. 

Цікавий її коментар до фотоальбому: «Пачаўшы працаваць з фотаздымкамі Сербава, я зразумела, што адкрываю для сябе новую сапраўдную Беларусь, — расказвае Вольга Лабачэўская. — Сербаў разбівае стэрэатыпы пра тое, што беларусы былі беднымі і ўбогімі.

Що побачив дослідник Ісак Сербов у Морочному та Ноблі

Цитата із книги Сербова «Поездки по Полесью 1911 и 1912 года»: «У Синчицях я зійшов із пароплава й на підводі відправився в село Морочно, де дуже зручно влаштувався в чиновницькій кімнаті волосного правління. 

Тут я прожив біля тижня й об’їхав за цей час весь район Морочного та Нобля. Відмітив обряди та повір’я, що збереглися в народі, записав зразки народної мови, пісні з мотивами, а також зробив потрібні фотографічні знімки.

Ось якими були Сенчиці 100 років тому!!!

Село Сенчиці на Зарічненщині – нині одне з найменших населених пунктів району. Там лише кілька десятків жителів. А 100 років тому в Сенчицях вирувало життя! Про це пише Ісак Сербов: «За 5 верст від Нобля наш пароплав зробив велику зупинку в селі Сенчиці. 

Яким бачив Сербов Заріччя

Із 8 червня по 12 серпня 1912 року дослідник Ісак Сербов проїхав майже все Полісся: «Із Пінська я піднімався вверх по річках Прип’ять, Струмінь, Стохід, роблячи зупинки лише в деяких невеликих селах. Тут від самого Пінська до Нобля розкинулося Заріччя, що за своєю топографічною будовою є чудовою країною: скрізь розстилається безкінечний болотистий степ, на якому місцями виступають острови з поодинокими поселеннями та обробленими нивами.

Які вони, дреговичі? (Ісаак Сербов)

Цитую Ісака Сербова: «Дреговичі – міцний, здоровий народ. Вони переважно смугляві шатени, середнього росту, але сухорляві як чоловіки, так і жінки. Голова продовгувата, із прямим високим лобом. Лице чисте, відкрите, із правильними рисами та ласкавою усмішкою на тонких губах. Очі глибокі, сірі або голубі, постійно усміхаються. 

Волосся густе, м’яке. Чоловіки підстригаються в «кружок» із прямим проділем посередині; бороди та вус не бриють. Середній ріст чоловіка 2 ¼, а жінок – 2 1\8 аршина. Але серед дреговичів зустрічаються й велетні, які мають зріст 3 аршини й 13 вершків».

А як насправді виглядали наші земляки 100 років тому, споглядайте на цих світлинах Ісака Сербова, зроблених у селі Морочне. 

Хто ми? чиїх батьків діти? (Сербов про дреговичів)

У багатьох історичних працях жителі Зарічного Полісся Пінського повіту названі то древлянами, то дреговичами, то волинянами. Щоденно споглядаючи із вікна свого будинку Пінські (Прип'ятські) болота, я поділяю думку тих учених, які стверджують, що наші предки - дреговичі. Живемо ж навколо драгви, болота.

Ісак Сербов на Поліссі

1912 рік. Селами Зарічненського району мандрує відомий білоруський етнограф, історик та археолог Ісак Сербов. За дорученням Північно-Західного відділу Російського імператорського географічного товариства,один із відділів якого діяв тоді у Вільнюсі, він організував три етнографічні експедиції по Білорусі. Тоді землі нашого краю входили до складу Пінського повіту Мінської губернії, тому дослідник побував і в зарічненських селах.