Про гостинність родини Тукальських-Нелюбовичів було відомо далеко за межами Пінського повіту.У двох томах своїх спогадів пан Геронім називає кілька десятків прізвищ гостей маєтку.
Звичайно, описати кожного із них ми не маємо можливості, але про найцікавіші постаті розкажемо.
Був у Мутвиці професор Озіковський, чоловік старуватий, типовий представник польської інтелігенції. Йому заважав шум, що панував у панському дворі.
Якось у гості напросився професор Блачек. Коли він приїхав у маєток, був приємно вражений побаченим і вже щороку бував у Мутвиці. Професор попросив зробити йому човен-плюскодонку. До нього він прилаштував собі спеціальний намет. Заготовляв їжі на деякий час, брав із собою провідника і плив річкою Стир. Днював і ночував у човнові. Їсти готував сам, купуючи продукти по всіх околицях та ловлячи рибу. Єдиною цивілізованою ознакою його життя була кава. Після 4-5 тижнів такого життя повертався в Паре, а потім у Мутвицю. Він зробив масу нотатків про Полісся. Але чи видані вони були у Польщі, нам поки що невідомо.
Два дні розваг у Мутвиці описала у своїх творах Марія Реут, коли бувала тут із Годлевським, Маркевичем та Ордзіком.
Частим гостем у сусідньому селі Морочне, а також у Мутвиці був відомий польський карикатурист та ілюстратор книг Каміл Макевич. Серед інших видань він ілюстрував «Літо лісних людей» Марії Радзевич. Є у Макевича карикатура, де зображені сам Геронім і пані Анна.
Часто у маєток приїздив єпископ Зігмунд Лозинський. Пані Анна зустрічала його з хлібом-сіллю. На веранді він відправляв службу. Тоді у маєтку збиралася далека й близька шляхта, а також селяни із Мутвиці, Морочного, Осової, Сенчиць, Погосту, Муравина, Старих Коней. Такі відправи він проводив до тих пір, доки у Морочному не побудували костел.
Зігмунд Лозинський був Пінським єпископом з 1925 року. Народився він 1870 року в Новогрудці. За царату та за більшовиків його посадили у в’язницю. У 1917 році змушений був переховуватися. Геронім розповів цікавий спогад про Лозинського: він не хотів спати у момент смерті, бо вважав його одним із найпрекрасніших моментів життя. Помер у Пінську 26 березня 1932 року. Його замінив Казимир Букраба.
Гостями у Мутвиці були комендант Пінського повіту Яціна, командир Пінської флотилії Годлевський, пінський староста Болдок, пан Маркевич із Сварицевич, сім’я Лінції Скірмунтової із Альбрехтово, інспектор Поліської земельної палати Щегольний, інспектор годівлі свиней Костек Троянівський, професор Крудиш, прокурор Пінська Фальковський.
Деякі гості приїжджали на полювання. На озері Свідні господарював лісник Гроховський. Він готував різні поліські страви для гостей. Полювання тривало 2-3 дні. Ходили на дикого кабана, на лиса, на кіз.
Для більш плідного відпочинку організовували полювання із качкою-крикухою (поєднання свійської качки з диким качуром). Її прив’язували шнурком на березі або біля води в болоті. Мисливець чатував поруч у заростях. І коли на крик прилітали дикі качки, він міг вдало зробити кілька пострілів.
Коли гостей у Мутвицю мало приїхати багато, до двору запрошували поварів із Пінська. В один із таких приїздів пану Героніму хотілося показати гостям усі принади Полісся. На човнах вирішили пливти Гнилою Прип’яттю. Було тепло, навкруги плантації лози, вільхи, черемхи, кущів малини, очерету, щедрі поляни квітів, на воді мозаїка різноманітних водоростей.
Хотіли проїхати важкодоступними місцями в урочище Вили. Сама назва тієї місцевості походила від її вигляду: річка в тому місці розходилася на кілька рукавів, створюючи «вила». Було то царство болотного птаства, і рідко коли його порушувала людина. Саме в цю чудову місцину привіз панич гостей. Човни відпустили, а самі вийшли на сушу. У дівчат були туфлі на високих підборах. Ні про яку ходьбу по болоту не могло бути мови. Послали лісників, аби приїхали підводи коней і забрали гостей. Ось так прозаїчно закінчилася ця прогулянка.
Любила маєток Мутвиця польська письменниця Марія Радзевич. Часто цікавилася його справами, писала про окремі аспекти його життя у своїх книгах.
Щороку двір зустрічав нових гостей.
Немає коментарів:
Дописати коментар