Містечко Рафалів проіснувало… біля 40 років

В «Актах о заселеніи Юга Россіи XVI-XVIII в.в.» вміщено «Перепись поселеній и дымов Волынскаго воеводства при взиманіи подымнаго. Іюня 7. 1662 г.». На сторінці 95 цього видання зазначено маєтності, за які мав сплатити податки грабі (граф) Самуель з Лєшні (внук Рафала). У селі Вараш (Barasz) тоді було лише 10 димів, у селі Бабка – 6.

За юраментом (судовою присягою) із «miasteczkа Borowa alias Rafalow» Самуель платив податки за 20 димів, із села «Molczyce» - за 16 димів. Порівнявши, можна зробити висновок, що містечко Борова або Рафалів був не набагато більшим за село. Друге новостворене Рафалом містечко тут уже має назву Любахів або Андріїв («Lubaczow alias Andrzejow»). У ньому 1662 року було 30 димів.

Татарський напад на містечко Рафалів. Трагічний день 20 грудня 1653 року

 

У своїй книзі «Загублена у віках історія Заріччя» я вмістила дослідження про напади татарів на зарічні села. Відшукала їх в «Актах Віленської археологічної комісії». У своїх скаргах власники маєтків називають навіть дати, коли татари плюндрували наші землі: у містечку Нобель Пінського повіту вони були в ніч з 18 на 19 грудня 1653 року, у Кухчі - 24 грудня, тоді ж, у грудні (без вказівки на дату), були й у селі Задовже.

Таку ж інформацію, але вже про події у Волинському воєводстві, відшукала в книзі «Національно-визвольна війна в Україні 1648-1657». Вона базується на документах з актових книг, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України. Понад 4700 документів опрацьовано в ній. Місце подій деяких із них зазначено як Рафалівка (Борове).

Документ 1647 року про оренду містечка "Борово алиас Рафалов"

У збірнику документів «Україна перед визвольною війною 1648–1654 рр.» у переліку географічних назв зазначено: «Борове (Рафалів), містечко Луцького повіту, Собещицького ключа».

Тут подано документ про оренду містечка Борово (Рафалів) шляхтичем Веспасіаном Беневським. Орендатор виявився дуже жорстоким. Тому 20 липня 1647 року власник містечка, дерптський воєвода Андрій Лещинський (син Рафала Ліщинського) подав заяву на шляхтича Веспасіана Беневського про те, що останній, взявши в оренду в нього дев’ять сіл і два містечка, збільшив понад інвентар розмір повинностей. Підданих цих маєтностей грабує, мордує і ув’язнює їх, унаслідок чого багато міщан і селян втекло.

Про «месчан боровенских албо рафаловских». І як утворювалися нові міста в ХVІІ столітті

КЦАДА, Актова книга № 2489, арк. 516—521, акт 152.

Так, далекі предки нинішніх жителів Борового були міщанами. Про це говорить документ 1647 року, котрий зберігається в Центральному державному історичному архіві України, що в місті Києві. Його зміст розкрию Вам дещо пізніше. А сьогодні про те, як же утворювалися колись ці міста. І наш Рафалів, звісно ж…

Готуючи це дослідження, ознайомилася із монографією сучасного історика Андрія Заяця про міста Волині. Так-от професор пише: «Міста в XVI – першій половині XVII століття виростали тут «як гриби після дощу». І маємо розрізняти два терміни: місто і містечко. Перефразовуючи відомий вислів, що дитина – це також людина, тільки маленька, можна сказати, що і мале місто – це також місто, тільки у зменшеному вигляді та з меншим набором притаманних йому функцій».

Про містечко Рафалів та його засновника

Неочікувано, але ось уже 400 літ зберігають жителі Борового згадку про місто Рафу (Рахву), яке колись стояло на місці розташування цього села. Здавалося б, це просто народна легенда чи переказ, що передавалися з вуст у вуста від покоління до покоління.

Важко це осмислити, але вдалося відшукати документальне підтвердження цього факту. Щоправда, інформація дещо різниться від тієї, яку пам’ятають старожили.

Дату існування міста з назвою Рафалів на річці Борова вміщує «Miesięcznik Heraldyczny» - орган Геральдичного товариства у Львові. Це періодичне видання 1915 року за номером 1-12 розповідає про зниклу у XVIII столітті родину Лещинських герба Венява. Прізвище їхнє походить від назви міста Лєшно.

Про відправлених у заслання жителів Борового – учасників повстання 1819 року

Світлина із села Борове

Уривок із книги «Загублена у віках історія Заріччя»: «В архіві Білорусі зберігається справа про повстання в селі Борове 1819 року. Селяни цього села подали мінському губернаторові скаргу на поміщицю Крашевську, котра обклала їх непомірними повинностями. У відповідь на це поміщиця вирішила покарати декількох селян різками.