Для тих, хто живе на Поліссі вираз "полум'я на болоті" асоціюється із весняним спалюванням сухої трави на болотах.
Це унікальне видовище. Але у польської письменниці це інша картина.
"Де не глянь, всюди палали вогники: на болотах, над річкою, жевріли біля далеких куренів, розкиданих по безкраїй рівнині. Із далеких сіл припливали сюди селяни на тиждень, на 10 днів.
На мокрім клаптику, що ледве підносився над мочарами, робили курінь із вербових гілок, вистеляли сіном, а біля входу, щоб хоч трохи захиститися від комарів, розпалювали вогнище. І щоб воно диміло, вкривали його мокрим листям і травою. Тоді все життя переносилося на луки".
Це опис заготівлі сіна на Поліссі, зокрема на околицях Нобля.
Закінчуються роман описом пожежі – горить контора інженера Карвовського та клуня осадника Хожиняка. Люди повиходили із хат і стали на порогах, на шляху, у дверях клунь.
Ніхто не квапився бігти до церкви й бити в дзвін – на сполох. Мовчали в темряві люди.
Під чорне небо били два стовпи вогню, мов крик протесту. Проти окупації, проти нелюдського життя.
А ось як висловлюються про наш край герої книги Ванди Василевської: "Дикий, глухий край, і дикі в ньому люди, що дивляться з підлоба"(Хожиняк).
Здається, що письменниця хотіла більше передати стан душі поляків, які жили на цих землях, ніж самих поліщуків.
"І чого то вам, пане, сюди закортіло, - казав комендант, - чи не краще було сидіти там, на своїм шматку, хоча б найменшому.
Вони зубами й пазурами свого тримаються, а що того мало, що їм завжди більшого хочеться.
Бачить пан сам, це є … край, проклятий Богом і людьми. З гвинтівкою спи, віконниці замикай, бо лихо його знає, що може трапитися".
Винятково важлива ідейна та композиційна роль у творі Василевської належить образу вогню. У романі можна простежити, як звичайний вогонь, що палає літніми вечорами при заготівлі сіна, переростає у зброю помсти, непослуху поліщуків.
Немає коментарів:
Дописати коментар