Працелюбність поліщуків (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Російський письменник Андрій Дугінець уважно спостерігав за життям поліщуків, а потім детально передав побачене в романі "Стохід".

Ось «косарі, майже по пояс стоячи у воді, косили траву, куплену в пана по 80 злотих за морг. Підлітки на довгих носилах підносили до стогу копиці сіна. Хлопцям по 13 років. Вони до пояса ув’язали в болоті й усе ж рухалися».

Автора дивує витривалість жителів цього суворого краю, їх довготерпіння й працелюбність.

«Любов до домашньої живності у поліщуків у крові», - стверджує автор роману.

«Морочляни до безтями люблять своє домашнє господарство. Коли була корова, Оляна постійно розмовляла з нею. Доки подоїть, розкаже їй свої скарги. Коли корову забрали, любов перенесла на теля, а коли забрали й теля, приручила приблудне каченя».

«Дід з онуком день і ніч сидять під грушею та плетуть кошики для продажу».

«Трудяться селяни перед жнивами: копають канаву із озера в Прип‘ять, щоб ліс справляти, а врожай із лану збирають  вночі, аби не осипалася пшениця».

Трудяться селяни до сьомого поту, а толку… Ось сім’я Багна орендувала орну землю у пана в кількасот моргів. Орендну плату не вносили. Борги росли з року в рік – стали 300 злотих і 25 грошей.

Встановили дату внесення суми, сім’я в бідності, отоді опис всього майна й конфіскація. Мало майна – хлопця забирають у батраки, а йому всього 14 років.

Яких тільки способів покарання бідного селянина не придумували польські пани: за борги забирали полотно; забирали корів, телят, свиней; розкривали хату, заставляючи сидіти сім’ї під відкритим небом.

У селянки Марфи Козолупихи забрали корову: «Вона ухватилась за маленькі опущені роги й, повиснувши на шиї своєї кормилиці, ридала, як за покійником. За матір’ю повиляв голий малий, учепившись за поділ домотканої спідниці. Три дівчини, одна одної менше, бігали кругом корови, хватались за її упалі ребристі боки й голосно плакали».

«Дід Конон копнув постолом і набрав повну жменю сірої, вологої землі. Довго леліяв її, пересипав із долоні на долоню. Понюхав. Потім попробував рукою на вагу, ніби то була не земля, а готове жито».

«А от польські пани обходилися з нашою землею, як злодії в чужій хаті: хватай, що ближче», - пише Андрій Дугінець.