У романі "Стохід" автор розмірковує про сутність поняття «поліщук»: «Поліщук довгий час проживав вільно, як запорожець, без панів і господарів, не хотів бути нічиїм слугою.
Ось чому, коли його кликнули принизливим "Ей, чоловіче!", він відповів: "Я поліщук, а не чоловік. Я тобі не слуга, яким можна помикати, я вільний поліщук!"
Один із героїв роману – непокірний дід Конон. У селі Морочне в ті часи дійсно жив дід Конон. Він і став прототипом цього героя.
«На дідові штани з мішковини, латка на латці. На спині теж заплати лежали товстим шаром. Поперек – коричневий шерстяний пояс».
А ось хатина бідняка. Вона наполовину ввійшла в землю, обросла мохом і нагадувала скоріше халабуду старого пасічника, ніж житло. Солом’яна стріха прогнила в кількох місцях, що навіть лелека перекочував до сусідів».
А ось і кімната: "Темна, замусолена лава тягнулася через усю кімнату, від дверей до ікон. Зазвичай, тут розміщувалася вся сім’я. А коли були гості, то й спали поруч – один у святий куток, інший – до порогу.
На лаві біля дверей стояло відро з водою. На великому дерев’яному гвіздку (пакилі) висіла мідна кружка".
У романі Андрія Дугінця є опис курної хатини поліщука: "До дірки, пробитої в стелі, підв’язується натягнутий на два обручі мішок, усередині він обмазаний глиною.
До нижнього обруча цієї труби чіпляється жестянка, на якій палять лучину. Підв’язується й друга жестянка для вугілля, яке потім спадає в посудину з водою".
Чим же харчуються в морочнівських сім’ях? "Сніданок – кілька картоплин, вузлик солі, замість хліба - сушені в’юни (їх ловили й сушили на всю зиму)" .
А ще тут смакують картопляниками: "Картопляні оладки – по-морочнівськи млинці – найулюбленіша святкова їжа поліщуків.
Ніякої здоби, ніякого печива навіть зажиточні поліщуки не знають, тому що їм ніколи було займатися якимось видумками.
Готувати щось особливе могли тільки пани, за яких все роблять слуги. А простій мужичці треба встати чуть засвітає, скоріше накормити сім’ю і першою вийти в поле. І нехай не судять поліщучку за те, що на цілу сотню літ вона відстала у кулінарному мистецтві".
Одне спасіння у бідняка – ягоди (чорниці). «Їх у лісі тьма-тьмуща, але збирає їх лише той, хто придбає квиток, а його мають одиниці. Пастух Гриша боїться їсти чорниці, аби чорнота зубів та язика не видали його перед панами. Збували ягоди шинкарці по злоту, а вона продавала їх у Пінську по 5 злотих».
І кругом біднота… Гриша, головний герой роману, раз у житті смакував пшеничним хлібом.
Немає коментарів:
Дописати коментар