У полоні неграмотності (за романом Андрія Дугінця "Стохід")

Із розповідей старожилів нам відомо, що в поліських селах було дуже мало грамотних людей. Хочете знати, як поліщук підписував тоді різні документи?

Ось опис такого епізоду в романі Андрія Дугінця: «Секвестратор намазав господині палець хімічним олівцем і ткнув пальцем у папір. В одному місці – за забране порося, у другому – за сина».

Дуже дохідливо описує автор, чому поліщуки не бажали бачити своїх дітей грамотними. Житель села Морочне Єгор Погорілець не пускає сина в школу. Коли до нього приходить учитель, селянин пояснює: «Я дуже люблю сина, бажаю йому доброго життя, тому й не пускаю до школи: грамотній людині тепер живеться гірше, ніж темній. 

Неграмотний, знай, копирсається в землі, добуваючи свій кусок хліба. А вчений, дивись, книжку візьме в руки, почне шукати правду і все таке. А потім його за шиворот – і в Картуз-Березу».

Ось така вона, селянська психологія.

А як же хотілося панам, аби отака неграмотність поліського краю тривала віки!

Послухаємо розмову польських панів:

- Треба просвіщати цей край, щоб людина усвідомила саму себе.

- Усвідомила! Дикар усвідомить сам себе?

- Як знаєте! А от болота, на вашому місці, я б осушила.

- Що ви? Тоді цей край утратить свою першокрасу, свою дику природу. А головне – найбагатше полювання. Адже такого полювання на качок, як на моїх 20 озерах, ви ніде не знайдете.

- Це штучне заморожування... 

Із цих слів стає зрозумілим, чому так далеко відстав у цивілізації наш край на початку ХХ століття.