Поліська пісня в романі Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

Перебуваючи в Ноблі, Ванда Василевська чула чимало поліських пісень. Деякі із них увела в роман "Полум'я на болотах".

Ось пісня звучить на озері:

Ой, я в бору воду беру,

Вітер воду розливає,

Молодая молодиця

Свою долю проклинає...

І знов там, над озером, чути:

Ой за валом, валом зелененьким,

Там дівчина брала льон.

Вона брала, брала, вибирала,

Всю долину стелила.

Нема того хлопця молодого,

Ой, котрого любила.

Полюбила хлопця молодого,

Тепер люди сміються.

Уже тому хлопцю молодому 

Та й кайдани куються...

На луках, коли натомились від косовиці, завели співанки, тоскні й дикі:

Последний нонешний денечек

Гуляю с вами я, друзья… 

Вони тут виспівали давно свої давні пісні про козацьку долю та калиновий цвіт. Тільки такі зараз приходили на уста – чужою, часто перекрученою мовою, каторжні, вигнанницькі пісні, неправильні вирази – але зрозумілий, близький, болючий зміст.

Якось незвично читати, що поліщуки співали навіть на похоронах. Серед місцевого населення таке явище ніби й не спостерігалося. А Ванда Василевська такий факт описала:

Во тьме ночной, тиши глубокой,

Где светит бледная луна,

С прекрасной девицей-блондинкой

Прощался мальчик навсегда.

Не мог он ей налюбоваться,

Не мог от сердца оторвать,

Но времечко пришло расстаться,

Последний раз поцеловать.

А ось героїня роману Мультинюкова взялася в боки, притупнула ногою в подертім личаку, перехилила голову й заспівала:

Пливе човен,

Води повен

Та й накритий листом (3 рази).

Іде козак до дівчини

З червоним намистом (3 рази).

Пливе човен,

Води повен

Та й накритий лубом (3 рази).

Іде козак до дівчини

З кучерявим чубом (3 рази).

Записала Василевська в Ноблі й весільну частівку:

Ой випити – оце я,

Закусити - оце я,

Од роботи болять боки,

Од куделі голова.

А ось таку пісню співала молодь:

Поведут меня брестской дорожкой

Два жандарма, и прямо в тюрьму – 

И посадят меня в одиночку,

За решётку, за каменну стену.

Одиночка моя, лиходейка,

До чего ж ты меня довела;

В одиночке сидеть очень скучно,

Там я буду с тоски умирать.

Сердце кровью моё обольётся,

Как я буду друзей вспоминать.

Привык я к камере немилой,

Привык к висячему замку,

Привык к решётке я железной, 

Привык к тюремному пайку.

Про кого співають дівчата? Про юнаків, які не згоджувалися із польською політикою. І бунтували, і йшли за грати...