У 30-х роках ХІХ століття поліськими землями часто подорожував польський письменник Юзеф Крашевський. Він писав: «Протягом двадцяти років постійно роз’їжджав, спілкувався з народом, слухав, спостерігав».
А поліська земля весь час його просто зачаровувала: «Що ж то за поетичний край! Скільки думок тут можна зібрати. Скільки причин для роздумів. Руїни палаців, цвинтарі, легенди… і такі прекрасні краєвиди».
У пейзажах автор підкреслював первинність і поетичність поліських пущ, таємничість лісових нетрів. На цьому фоні показує бідність занедбаного Полісся, яке обминули всі вітри цивілізації.
Автор милується Поліссям: «На Бога, чого тут не має? Є тут і степ, і гори, хто ж їх не любить? І пуща, і болота, і полісся страшливе, і піски з дюнами, і чорнозем – одним словом , хто що запрагне, те собі і вибере. Край мальовничий і розмаїтий».
У поліській повісті «Уляна» яскравими фарбами змальована рідна йому природа: "Якщо є на світі тихий край, край лагідний, то це – наше Полісся.
Коли тільки через якесь село не проходить поштовий гостинець або торговий тракт, то, опріч звичайного гомону села, ніби дихання його – нічого стороннього не почуєш, нічого чужого не побачиш.
Всі свити однаково сірі, всі хустки однаково білі, і сосни однаково зелені, і хати однаково низькі, непоказні…».
Описується і хата простих людей: «Заболочені за звичаєм сіни, де свині місять багнюку, захаращені граблями, заготовленою на зиму лучиною, драбинами, уламками старих борін; із сіней – вхід до однієї-єдиної кімнати з піччю і лавами довкола: темної, тісної, димної, без підлоги.
Посередині стіл, діжа-годувальниця, в кутку на лаві під святим образом часом ще й дитяча колиска і ткацький верстат. Нічого зайвого, нічого поза найпершими життєвими потребами, жодної пам’ятної речі, жодного почуття, зв’язаного предметом, тут не знайдеш. Це стан напівдикого люду…».
«Чимало цікавих побутових описів зустрічаємо і в його «Спогади з Полісся, Волині і Литви», зокрема, хати вже заможного селянина: «Заболочене подвір’я, оточене хлівцями різної форми і величини, протоптана стежка до сіней, в яких повільно проходжає вгодований кабан та вмощуються до сну кури…
Хата з піччю, біля печі – лава, в глибині – початі кросна, колиска дитяча і стіл, також оточений лавами…, біля дверей стоїть цебер, ряжка, горщики на полицях і стара кварта…В кутку під образами – хлібна діжа, що, як шанована, зайняла почесне місце під опікою Божої Матері, яка розпростерла над нею свій зоряний плащ…».
А вже в повісті «Остап Бондарчук», як і в інших – «Ярина», «Історія кілка в плоті», «Хата за селом», «Історія Савки», «У бабуні» відкрито заявляє: «Так, роздолля на Волині, але тільки не мужикам…
На тій самій землі, де на панщину гонять від неділі до неділі, де парубків посилають плотарювати, а дівчат змушують сидіти в темних і смердючих сукновальнях, де здирають останній гріш за подушне й оренду, і, на додаток до всього, мов на сміх, запевняють хлопців, що їм добре живеться, і вони мусять бути задоволені…»
Описав Крашевський у "Спогадах З Полісся, Волині і Литви" й зарічненські землі: осаду Серники та природу Погосту Зарічного.
Немає коментарів:
Дописати коментар