Опис побуту поліщуків у романі Ванди Василевської "Полум'я на болотах"

На сторінках роману Ванди Василевської "Полум'я на болотах" описано побут поліщуків початку ХХ століття.

«У великій коморі стоять поряд діжки із збіжжям, лежить упряж, і чорна квочка висиджує в лозовім кошику індичі яйця».

«Хати стояли одна біля одної так близько, що люди чули голоси одне одного».

«Петрукова сиділа за веретеном. На широкім дерев’янім гребені виблискував сріблястий льон. Худі темні пальці ледве помітними ритмічним рухом тягнуть і крутять довгу рівну нитку. Вряди-годи жінка підносила пальці до губ, щоб змочити їх слиною, і знов майже непомітним рухом снувала нитку.

Вона хутко уклала на черені палички, шматочки березової кори, тоненькі трісочки. Підпалила жаром, що тлів, пересипаний попелом у залізнім горнятку».

«Дитині баба поклала дві картоплини, посолила темними великими дрібками солі, полила зеленавою сироваткою».

«Жінки ходили з дітьми рвати рогіз та дерти з дуба суху, торішню кору, яку товкли на буре борошно й підмішували до житніх та картопляних коржів. На луках шукали трав, рвали соковите кисле листя щавлю».

«Плив дубом – великим човном, якого видовбано з цілого дубового стовбура».

«Знявся жахливий пташиний вереск. То хлопці пташині яйця деруть».

«На колодах, на порогах хат, на тинах сиділи молоді хлопці та літні люди й розмовляли…"

«Перед нею стелився барвистий льон жіночих голів у білих намітках та хустках усіх кольорів (у церкві)».

«Прихоронок – коло дерев, покладених над труною замість могильного горба».

«На цвинтарі з хрестів звисали рушники, деякі почорнілі, зотлілі, бо висіли тут роками, а деякі нові виблискували ще принадою червоних стрічок або червоних рож з чорними листками. Звисали гаптовані рушники й фартухи, дар померлим…».

«Вона витягла рушник. Мінилось сіре полотно прегарним гаптуванням, квадратами темнішими і ясними, тканими старанно, довго, уважно, щоб не помилитися в лічбі ниток. Внизу по обидва боки процвітали червоні й чорні смуги, келихи на витких стеблинах, різьблені листочки, рівні кола, пелюстки, вигнуті гарною лінією».

А ось опис процесу прання: «Ольга зайшла в річку, підтикавши спідницю. Поклала на камінь сорочки і брала по одній. Поволі всмоктувалась вода в цупке полотно. Ритмічним рухом вона почала схльоскати сорочками об ноги. Вони відразу почервоніли, мов ноги лелеки. У холодній воді живим вогнем пекло шкіру, порепану, роз’ятрену від нескінченного прання».

«Від прадавніх часів косили селяни Оцінок і завжди половинили: одна копиця сіна собі, друга – панові».

«Сервітут – право в певних межах користуватися чужим майном, наприклад, право селян проїжджати через поміщицькі угіддя, випасати на панській землі худобу, збирати гілля або навіть рубати дрова у панському лісі».

«Споконвіку жали тут збіжжя серпами. Відомо, коса витрусить половину зерна з колосу, знівечить солому. А серпом це робилося обережно, рівно на стерні простягнеться житня солома».

"Снопи рівно укладені, накриті величезною шапкою для охорони від дощу".

«Гриби рятували від голоду – вишукували їх діти цілими днями, - мали час, бо школи на селі не було. Їли ті гриби вареними й печеними на вогні, а ті, що можна, - сирими».

Цікаво описано ярмарок у містечку Влуки. Там комендант із двома стражниками розбирають конфлікт між селянами, що продають худобу, і фірмою, що цих тварин скуповує.

У романі згадуються села Омит, Прикладники, Заручча.

Цікаво описано, як сплавляли водою ліс із Полісся: «Величні сосни в рожевій корі, білі березові стовбури з тонкою, мов папірець, корою, товстелезні дубові колоди лежали на березі… Зараз був час почати їм свою водну мандрівку в далекий світ. Мало воно десь іти Стиром, потім до Пінська, потім водами Королівського каналу на Брест, чорними смужками залізниць, блакитною водою Вісли до моря, і ще далі в країни за морями, що їх назви тут ніхто не знав. Для прибалтійських доків, для англійських верстатів росла тут тутешня струнка висока сосна і тутешній міцний, віковий дуб».

"Стіни будинків були помазані глиною, в кутку стояли відро з водою".

«Важко було по снігах іти до лісу, але ж люди мусили палити в печах».

«Діти в сорочках, босі бігали над річкою, сміливіші стрибали з крижини на крижину».

"Весною давався взнаки голод. Люди вже поїли рештки сушених в’юнів, рештки борошна змішували з дрібною тертою соломою. Уночі діти плакали, не могли заснути  через голод".

Ось таким бачила Ванда Василевська Полісся.