Любо мені, мило
Любо мені, мило на той світ дивитись,
Де козак з дівкою почали любитись.
Він її любив, хотів її взяти.
Господь не судив, родина не веліла.
Моє серденько без ножа розкроїла.
Щоб у чужий двір, то не такий жаль,
А то через двір взяв господар мій.
По водицю йде, «Добрий день» дає
І моєму серцю жалю завдає.
А як воду несе, вода розливається,
Моє серце на куски зовсім розривається.
Розкроїлося серце на чотири половини,
Та й пішов козак до другої дівчини.
Записала Малайчук Наталія Олександрівна 17 березня 1986 року в селі Морочне від Малайчук Антоніни Іванівни, 1923 року народження.
Ой, у полі, широкім роздоллі
Ой, у полі, широкім роздоллі,
Нерушимий сніг лежить.
Трудно-тяжко жить на світі,
Як жонатого любить.
Бо жонатий – сучий син проклятий,
За ним діточки слідять,
А холостий прекрасний, молодший,
За ним дівчата біжать.
Ой, гуляй, молода дівчино,
Гуляй час і гуляй два.
Ти прогуляєш чорні брови
І розмильонниї глаза.
Ой, по той бік дороженьки
Клен-дерево посадила,
Сама буду я страждати,
Сама ж милого любила.
Записала Корнійчук Людмила Іванівна 16 січня 1985 року в селі Мутвиця від Максимчук Варвари Омелянівни, 1907 року народження.
Вийшло сонце за віконце
Вийшло сонце за віконце,
За зелений сад.
Цілується хлопець з дівкой,
Ой, хто тому рад?
Взяла хлопця за рученьку
Та й повела в сад.
Постелила постіль білу,
Положила спать.
Сама сіла край постелі,
Сумно зажурилася.
Не журися, дівчинонько,
Все вже закрутилося.
Є у мене бочка меду,
А друга – вина,
Є у мене кінь вороний,
Коляска нова.
То я сяду та й поїду
До тещі у гості.
Я для неї, дорогої,
Принесу вісті.
- Добрий вечір, моя тещо,
Чи ти ще жива?
Є у тебе гарна дочка,
То буде моя.
Записала Корнійчук Людмила Іванівна 16 січня 1985 року в селі Мутвиця від Максимчук Варвари Омелянівни, 1907 року народження.
Ой, дубе, мій дубе
Ой, дубе, мій дубе, кучерявий дубе,
А на тобі, дубе, два голуби гуде.
Два голуби гуде, голубка воркоче,
Любив козак дівчину, да кинути хоче.
Хоть кидай, не кидай, я плакати не буду,
У дворі дворянин, я любити буду.
У дворі дворянин по садочку ходить,
Коня вороного за гривоньку водить.
Ой, кидай, дворянин, коня вороного,
Поїдем вінчатись до попа чужого.
Чужий піп нехай нас з тобой повінчає,
Тому тяжко буде, хто нас розлучає.
Ой, заходим до попа, його нема вдома,
Ой, заходим до попа, він нас не вінчає.
Коб йому тяжко з його головою,
Хто нас розлучить, серденько, з тобою.
Бодай тяжко буде по маленьких дітях,
Хто нас розлучає у молодих літях.
Ой,ти йди горою, а я долиною,
Ти зацвітай маком,а я калиною.
Чи мені мак щипати, чи калину ламати,
Чи мені женитися, чи осені ждати?
Записала Сільман Жанна Федорівна 23 грудня 1997 року в селі Морочне від Шрамович Євгенії Іванівни, 1906 року народження.
Ой, пойду я, куда вік не ходила
Ой, пойду я, куда вік не ходила,
Чи не найду я, кого вірно любила.
Як не його, то товариша його,
Попитаюся за здоров’ячко його.
Чи не боліла голівонька у його,
Чи не забув серденька мого?
Ой, у мене серденько боліло,
Віддала матінка, за кого не хотіла.
Я хотіла за козака молодого,
Віддали ж мене за діда старого.
Ой ти, діду, трясця твоїй матері,
Не кладися на постелі моїй.
Моя постіль шовком вишивана,
Твоя кошуля сім днів не прана.
Примітка: кошуля - сорочка
Записала Малайчук Наталія Олександрівна 17 березня 1986 року в селі Морочне від Малайчук Антоніни Іванівни, 1923 року народження.
Ой, летіли гуси
Ой, летіли гуси
З далекого краю.
- Почекайте, гуси,
Я вас розпитаю.
Я вас розпитаю,
Чи ви з того краю,
Чи ви з того краю.
Скіль милого маю?
Чи то він запився,
Чи він загулявся,
Що листи не пише
Й сам не поклонявся.
- Він і не запився,
І не загулявся,
А з великого горя
В чужий край подався.
Записала Малайчук Наталія Олександрівна 17 березня 1986 року в селі Морочне від Малайчук Антоніни Іванівни, 1923 року народження.
Зайшло сонце за віконце
Зайшло сонце за віконце,
Зайшов місяць високо.
Подивися, любая дівчино,
Чи зайшов я далеко?
Як зайшов за круту гору,
Стала дівчина гукать:
- Ой, вернися, любий мій козаче,
Щось маю тобі сказать.
- Не вернуся я, дівчино,
Бо не знаю до кого.
Був я вчора в тебе під віконцем,
Ти любила другого.
- Не любила я, козаче,
Не любила нікого,
Ішов Ваня, просив з рози квітку,
Я дала через вікно.
- Ой, було б тобі, дівчино,
З рози квітку не ламать,
Було б тобі, любая дівчино,
Нас двох разом не кохать.
Записано 16 липня 1999 року Тумаш Валентиною Миколаївною в селі Мутвиця від Мовчун Наталії Василівни, 1928 року народження.
Сивий коню, сивий коню
Сивий коню, сивий коню,
Ще сивіша голова.
Сподобалася мені
Дівчина молода.
Не так та дівчина,
Як її личенько.
Подай мені, дівчино,
На коня рученьку.
Дівчина подала,
«Добрий день» сказала.
Бодай я була
Кохання не знала.
Хто кохання знає,
Той спання не має,
Цілий день нудиться,
Цілу ніч думає.
Записала Мовчун Алла Станіславівна 25 листопада 1983 року в селі Старі Коні від Чопко Марії Мартинівни, 1934 року народження.
Сидить голуб на дубочку
Сидить голуб на дубочку,
Голубка – на вишні.
- Скажи, скажи, серце, правду,
Що маєш на мислі?
- Чи я тобі не казала,
Чи не говорила:
Ти не будеш моїм милим,
А я твоя мила.
- Ти не хоч мене любити,
Не хоч милой бути,
То дай мені таке зілля,
Щоб тебе забути.
- Росте в мене рута-м’ята
Близько перелазу,
Як дам тобі напитися,
Забудеш одразу
- Буду пити, буду пити
Й каплі не пропущу,
Тоді я тебе забуду,
Як очі заплющу.
Записала Береза Людмила 25 листопада 1998 року в селі Морочне від Берези Марії Никонорівни, 1940 року народження.
Дощик накрапає
Дощик накрапає,
На калині слизько.
Добре тому, добре,
Що кохання близько.
Близько воно, близько
Та ще й недалечко:
Через сад зелений,
Через озеречко.
А я сад зрубаю,
Греблю розкопаю,
Я своє кохання
Здалеку пізнаю.
А моє кохання,
Де мальована бричка,
Люблять мене хлопці,
Хоч я невеличка.
Записала Корнійчук Ірина Миколаївна 16 листопада 1982 року в селі Мутвиця від Кирилюк Лідії Адамівни, 1922 року народження.
Кича, кича, овечки, з поля
Кича, кича, овечки, з поля,
Зустріла мене нещасливая доля.
Зустріла мене нещасливая доля:
Полюбив нелюб в воріточках стоя.
- Ой, не стій, не стій за плечима,
Не проймай мене молодої очима.
- Як же мені тебе не проймати,
Що любив, кохав, та розлучила мати.
Не так тая мати, як рідная сестра:
- Не бери її, братко, бо вона без долі росла,
Без долі щасливої родилася,
А тобі за жону судилася.
Не гори, братко, високії гори,
Не бери, братко, хорошії жони,
Бо висока гора не хоче родити,
А хороша жона іде по дворах служити.
Записала Тишковець Світлана Домініківна 16 лютого 1979 року в селі Мутвиця від Тишковець Єви Іванівни, 1888 року народження.
Однеє перечко
Запражу воли, їду в поле орати,
Чи не забуду про любов думати?
Як узялася коло серця туга,
Покинув милий серед поленька плуга.
Зайшов до хати, став чоботи скидати,
Мати почула, стала питати:
Що вона тобі, синоньку, зробила,
Що тобі її розмовонька мила?
Ой нічого вона мені , мамонько, не вчинила,
Вчора звечора білу рибку варила.
Я нічого не їв, одне перечко,
Да й узялося любов’ю моє сердечко.
Записала Тишковець Світлана Домініківна 16 лютого 1979 року в селі Мутвиця від Тишковець Єви Іванівни, 1888 року народження.
Ой ти, дубе кучерявий
Ой ти, дубе кучерявий,
Гілля твоє росле.
Ти, козаче молоденький,
Лице твоє красне.
Тут чортова думка:
Я ж тебе любила,
Жила, жила голубкою,
В поле полетіла.
Полетіла в поле,
Сіла на роздоллє,
Втопила голівоньку
У синєє море,
Як же тебе вийнять,
З ким любилась -
Розлучилась,
Треба забувати.
З ким не зналась –
Повінчалась.
Себе загубила,
Треба привикати.
Записала Олешко Наталія Степанівна 13 листопада 1986року в селі Морочне від Шрамович Галини Олександрівни, 1922 року народження.
Летить галка через балку
Летить галка через балку,
Літаючи, кряче.
Молодая дівчинонька
Ходить гаєм, плаче.
Не пускає її мати
Вранці до криниці,
Ні жито жать, ні льону брать,
Ні на вечорниці.
Раз увечір пізнесенько,
Як мати заснула,
Вийшла слухать соловейка,
Мов зроду не чула.
Вийшла, стала під вербою
Та й дивиться в воду:
- Нащо мені моя мати
Дала таку вроду?
Виписала чорні брови
Та ще й карі очі.
Усе дала, усе дала,
Щастя не вгадала.
Краще було,моя мати,
Цих брів не давати,
Краще було, моя мати,
Щастя, долю дати .
Записала Олешко Наталія Степанівна 13 листопада 1986 року в селі Морочне від Олешко Валентини Павлівни, 1946 року народження.
Ой Марино, Марино
Ой Марино, Марино,
Чи пізно, чи рано
Розійдемось з тобою
На великім поплаві.
А там, на поплаві,
Василь сіно косить,
До його Марина
Дитину приносить.
- Ой Василю, Василю,
Що буде між нами,
Я дитя покину
Поміж ворогами.
- Возьми ти дитину
Да іди додому,
А прийде неділя,
Возьму шлюб з тобою.
Поїхали до попа,
Нема його дома.
Таке моє щастя,
Така моя доля.
Записала Сільман Жанна Федорівна 23 грудня 1997 року в селі Морочне від Шрамович Євгенії Іванівни, 1906 року народження.
Да широка нива (балада)
Да широка нива
Жита не вродила.
Молодая Марина
По саду ходила.
- Марино, Марино,
Чого тута ходиш?
Десь ти мого сина
Василину любиш.
Да коб я й не любила,
То б тут не ходила.
По твойому садочку
Всю ніч не блудила.
На зеленой дуброви
Василь сіно косить.
До його матуся
Вістоньки приносить.
Василю, Василю,
Годи ти косити,
Годи ти косити
Да іди додому.
Да годи ж ти косити
Да іди додому.
Забрала Марина
Всю твою худобу.
Да нехай забирає,
Вона право має.
Дурний Василина
Нехай не займає.
На зеленой дуброви
Василь сіно косить.
До його Марина
Дитину приносить.
Да, Василю, Василю,
На ж тобі дитину.
Не візьмеш дитини,
То й на покіс кину.
Марино, Марино.
Господь з тобою.
Возьми ж ти дитину
Да іди додому.
Возьми ж ти дитину
Да іди додому.
Дождемо неділи,
Возьмем шлюб з тобою.
Да дождем неділи,
Нема попа вдома,
Чи таке наше щастє,
Чи лихая доля.
Да пошли ж до другого,
Чужий не вінчає.
Скарай його, Боже,
Хто нас розлучає.
Да скарай того, Боже,
Ще й то його дітьо,
Що й нас розлучає
Ще в молодих літьох.
Пісні з голосу Федори Ошурко. Запис Алли Сівець. Етнокультура Волинського Полісся. Випуск 3. – Р., 1998. – 162 с.
Ой, у саду вишня
Ой, у саду вишня з-під кореня вийшла,
- Не журися, дівчино, я ще не женився.
Продай, мати, продай, мати, коня вороного
Да й ожени, да й одружи сина молодого.
- Ой, нащо нам, синку, коня продавати,
Пишуть чорним по білому: в солдати забрати.
- Ти думаєш, матко, солдатів боюся,
Сам молодий, кінь вороний, то ще вислужуся.
Ой, у полі жито підківками збито,
Вже під білою березой козаченька вбито.
Ой, його убито, положено в жито,
Чорним шовком, китайкою оченьки накрито.
Ой, вийшла дівчина з чорними очима,
Як підняла китайочку, то й заголосила.
От виходить друга з зеленого луга,
Нема козаченька, вірного друга.
А потом же третя із нової хати,
Як підняла китайочку, то й стала казати:
Ой, стала казати, сильненько плакати:
- Було б тобі, вражий сину, нас трьох не кохати.
Любив ти одну, а потом другую,
За третьою, вражий сину, в землю сирую.
Ти думаєш, вражий сину, сльозоньки минають,
Як падають на каменя, камінь розбивають.
Записала Сільман Жанна Федорівна 23 грудня 1997 року в селі Морочне від Шрамович Євгенії Іванівни, 1906 року народження.
З ким я ляжу цю ніч спать
З ким я ляжу цю ніч спать да гей,
З ким я ляжу цю ніч спать.
З ким я буду вечерять?
Ой, я сяду край стола да гей ,
Ой, я сяду край стола,
Повечеряю сама.
Повечеряю сама да гей.
Повечеряю сама,
Мого милого нема.
Десь мій милий на Дону да гей,
Десь мій милий на Дону,
Я до нього полину.
Кругом Дону обійшла да гей,
Кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.
Тільки знайшла долину да гей,
Тільки знайшла долину,
Миленького могилу.
Устань, милий, не лежи да гей,
Устань, милий, не лежи,
Путь-дорожку покажи.
Ой, не встану, мила, я да гей,
Ой, не встану, мила, я,
Болить моя голова.
Болить моя голова да гей,
Болить моя голова,
Тяжко й ранена вона.
З ким же, мила, сюди йшла да гей,
З ким же, мила, сюди йшла,
Що ти мене тут знайшла?
Чи ти з вітром, чи з дощем да гей,
Чи ти з вітром , чи з дощем,
Чи з хорошим молодцем?
Я й не з вітром, не з дощем да гей,
Я й не з вітром, не з дощем,
Тільки з горем та плачем.
Іди, мила, додому да гей,
Іди, мила, додому
Да й не кажи нікому.
Тільки гляди діточок да гей,
Тільки гляди діточок,
Як маленьких зірочок.
Записала Казанчук Світлана 25 листопада 2005 року в селі Неньковичі від Менько Надії Антонівни, 1937 року народження.
Оре милий, оре
Оре милий, оре,
На шлях поглядає,
Молода дівчина
Жито зажинає.
Ой, жни, дівко, жито,
Ой, жни, не лінися.
Ще ж ти замуж не вийшла,
А я не женився.
Ще ж ти замуж не йшла,
А я не женився,
В лузі при дорозі
Сухий дуб розвився.
В лузі при дорозі
Сухий дуб розвився,
Молодий козаче,
Чого зажурився?
Молодий козаче,
Чого зажурився?
Чи воли пристали,
Чи з дороги збився?
Воли не пристали,
З дороги не збився.
Того й зажурився:
Без долі вродився.
Записала Казанчук Світлана 25 листопада 2005 року в селі Неньковичі від Менько Надії Антонівни, 1937 року народження.
З дуба листя опадає
- З дуба листя опадає,
Хоч ти, травко, зеленій.
Мене з дому виганяють,
Хоч ти, милий, пожалій.
- Пожалів би тебе, мила,
Якби думав тебе взять.
Через місяць чи й раніше
Я думаю покидать.
- Покидаєш мене, милий,
Покидаєш – покидай.
Що було раніш між нами,
Нікому не виявляй.
- Є у мене менша сестра,
А у тебе менший брат.
Давай ми їх посватаєм,
Буде легше забувать.
- Наложу я білу юбку,
Кофточку в матросочку.
Буду, милий, забувати
Кожен день по трошечки.
Записала Казанчук Світлана 25 листопада 2005 року в селі Неньковичі від Менько Надії Антонівни, 1937 року народження.
Ой, у лузі при дорозі сухий дуб розвився
Ой, у лузі при дорозі сухий дуб розвився,
Який брат був добрий, доки не женився.
А як оженився да став поживати,
Взяв і вигнав сестрицю із хати.
- Чи я тобі, братку, сорочки не прала,
Що ти взяв і вигнав, щоб я йшла страждала.
Чи я тобі, братку, діла не робила,
Що ти взяв і вигнав, щоб я йшла служила.
Їхав він на коню, сестра жито жала,
Він сказав «Добридень», вона не відказала.
- Ой, чого ти, сестро, така горда стала,
Я сказав «Добрий день», ти не відказала.
- Од того я, братку, така горда стала,
За дрібними слізьми брата не впізнала.
Записала Казанчук Світлана 25 листопада 2005 року в селі Неньковичі від Менько Надії Антонівни, 1937 року народження.
Зозуленька кує, соловейко не чує
Зозуленька кує, соловейко не чує,
А десь мій милий в дорозі ночує.
Як у дорозі. поздоров його, Боже,
А як у другої, накажи його, Боже.
Накажи його, Боже, да моєю бідою,
Що він п’є, гуляє з другою, новою.
Чужим жонам мед-горілку носить,
А мені, молодій, смерті в Бога просить.
Записала Тишковець Зінаїда Олександрівна 17 жовтня 2000 року в селі Мутвиця від Тишковець Оксани Петрівни, 1925 року народження.
Ой, пойду я лісом-бором
Ой, пойду я лісом-бором,
Розмовляючи із Богом.
Ой, дай, Боже, долю добру
Да свікорка багатого.
Да свікорка, ой багатого,
Да милого щасливого.
Да милого щасливого,
Хорошого, вродливого.
А сирі дрова, густий дим
А сирі дрова, густий дим,
А сирі дрова, густий дим.
Пусти, мамо, хоч за тин.
А сирі дрова не горять,
А сирі дрова не горять,
Пусти, мамо, погулять.
Записала Тумаш Валентина Миколаївна 16 липня 2011 року в селі Старі Коні від Чекун Данії Никифорівни, 1936 року народження.
Немає коментарів:
Дописати коментар