Козацькі пісні

Поїхав козак на війноньку

Поїхав козак на війноньку,

Покинув свою дівчиноньку.

- Прощай, чорнобривая, 

Їду в чужу сторононьку.

Дай мені, дівчино, хустину, 

Може, я в бою загину.

Дала дівчина хустину,

Козак у бою загинув.

Накрили очі темної ночі,

Та й опустили в могилу.

Записала Корнійчук Ірина Миколаївна 16 листопада 1982 року в селі Мутвиця від Кирилюк Лідії Адамівни, 1922 року народження.

Стоїть козак на чорній кручі 

Стоїть козак на чорній кручі,

В задумі буйна голова.

Рядом дівчина чорнобрива,

В неї розплетена коса.

Повіяв вітер, буйний вітер,

Зайшлося сонце од жалю,

Бо козак їде на чужину, 

Лишає дівчину одну.

Ой, куди їдеш, від’їжджаєш,

Нещасна доленько моя,

На кого мене покидаєш,

Для кого чорная коса?

Ой, Галю, серце, рибко моя,

Я їду в дальнії края

Да за Вкраїну нашу рідну

Беру і шаблю, і коня.

Записала Тишковець Зінаїда Олександрівна 17 жовтня 2000 року в селі Мутвиця від Тишковець Оксани Петрівни, 1925 року народження.

Ви ж поля, ви ж поля

Ви ж поля, ви ж поля, ви широкі поля:

Чом на ваших полях урожаю нема?

Только єсть урожай – кучерява верба,

А під тою вербой козак вбитий лежить.

А під тою вербой козак вбитий лежить,

Козак вбитий лежить, навхрест рученьки держить.

А в його головах хрест дубовий стоїть,

А в його й у ногах кінь вороний стоїть.

- Ой ти, конь, же ти, конь, ти не стой надо мной,

Да біжи ж ти, мій конь, к отцу, к матері родной.

Не кажи ж ти, мой конь, що я вбитий лежу,

Да скажи ж ти, мой конь, що жонатий ходжу.

Що женила мене куля бистрая,

А звінчала мене шабля гострая.

Раїса Цапун. Мелодії древнього Нобеля. – Р.: Перспектива, 2003. – 93с. 

Схилилася ліщинонька

Схилилася ліщинонька,

Да й заплакала дівчинонька.

Схилилася зільоная,

Да й заплакала молодая.

Плачу, плачу ще й ридаю

Да й на битий шлях поглядаю.

Битим шляшком козаки йдуть

Да мого мужа коня ведуть.

- Ви, козаки військовії,

Скажіте правду, де мій милий?

Ой, твій мужик в війську служить

Да в чистом полю вбитий лежить.

В чистом полю вбитий лежить,

А в правой руці ружйо держить.

А у лівой росу має

Да й до серденька прикладає.

До серденька прикладає

Да й до милої наказує:

Нехай вона мене не жде

Да нехай вона замуж іде.

Ой, як же їй добре буде, 

То вона мене призабуде.

Ой, як же їй горко ймеца,

То не раз, не два наплачеца.

Не раз, не два наплачеца

Да покуль ж мене забудеца.

Пісні з голосу Федори Ошурко. Запис Алли Сівець. Етнокультура Волинського Полісся. Випуск 3. – Р., 1998. – 168 с.