Історія села Іванчиці

Село Іванчиці розміщене на правому березі річки Стир. Воно здавна стало об’єктом археологічних досліджень.

У довіднику з археології України по Рівненській області І. К. Свешнікова та Ю. М. Нікольченка, а також в «Археологічних пам’ятках Прикарпаття і Волині кам’яного віку» ґрунтовно описані результати багатьох археологічних експедицій.

На території села на дюні в урочищі Юзова Гора знайдено могильник зарубинецької культури (І століття н. е.), досліджуваний в 1927 році В. Антоновичем. Археолог виявив тут кілька трупоспалень. У 1953 році обстежений Ю. В. Кухаренком, а у 1957 році – І. П. Русановою. 

На південно-східному кінці піщаного горба, що примикає з південного сходу до села, знайдено могильник з трупоспалюваннями зарубинецької культури, виявлені в 1953 році. 

На південно-східній околиці села, на піщаних дюнах, – поселення гребінцево-кільчастої кераміки (3 - 4 тисяч. до н. е.) шнурової кераміки (2 - 3 тисяч. до н. е.), виявлене І. П. Руслановою у 1957 році, Ю. В. Кухаренком -  у 1962 році, В. Ф. Ісаєнком  - у 1968 році.

Уперше в письмових пам’ятках село Іванчиці згадується в 1495 році у зв’язку з наданням Пінською княгинею Марією та її сином Василем привілею Матієсу Зенкевичу на користування маєтками Муравин, Кухче, Телковичі та Іванчиці. 

1 травня 1495 року пан Матіяс Зенкевич звернувся із проханням до княгині Марії Семенової Олександрівні та її сина Василя Семеновича підтвердити право на володіння селами Муравин, Кухче, Телковичі та Іванчиці.

Сенько Зенкевич, батько Матіяса, вірно служив Семеновим і за це отримав ці маєтки "з даниною медовою і грошовою, з пашними землями і з бортними, з ловами і з ріками, з лугами і сіножатями, з озерами і з лісами, з бобровими гонами. А його люди підвод давати не мають, в облаву не ходять і повозу не возять. Господар може володіння розширити та прибавити, людей осадити і стави з млинами справити". 

Цей привілей був підтверджений королем Польщі Сигізмундом 17.06.1522 року. 

До привілеїв прикладалася відомість меж і входів пана Зенкевича села Іванчиці такого змісту: „Тое село Иваници отъ Пинска по правой руце граница съ подданными его милости господарскими Староконцы и съ поповскими, Стырому и Кожое озеро болотомъ ку Стублу и къ Пещаницы, отъ Пещаницы болотомъ до Гработина. 

Тые же люде Иванчицкие съ подданными его милости господарскими и зъ Серничаны от Боброва мосту ажъ до Песчаного броду, до грани Дубровицкихъ, до дерева бортного входъ мають, и тамъ же въ острове Бутове тые же люди пана Зенкевича Иванчицкие съ подданными его милости господарскими зъ Вижчаны до дерева бортного вход мають». 

Професор О. Цинкаловський у своїй книзі «Стара Волинь і Волинське Полісся» подає таку інформацію: «Іванчиці, село в північній частині Пінського повіту на Заріччі, положене серед багон в тому місці, де від річки Стир відділяється річка Простир, сполучене мережею природних каналів зі Стиром і Прип’яттю. 

Місцевість ця багата на рибу, а луги є підставою годівлі худоби. Було там у кінці ХІХ століття 26 окремих селянських господарств, фільварок, 93 жителі. Місцеві жителі, крім рибальства, займалися плисарством. Селянські землі - 834 десятин, решта величезних обширів належала до поміщиків Шурмів». 

Із історичних пам’яток минулого збереглася дерев’яна Покровська каплиця, побудована в кінці ХІХ століття. 

Щодо походження назви Іванчиці, то в його основі лежить особисте ім’я людини – Іван. 

Село Іванчиці колись іменували Іванчичі. Воно дуже давнє, над річкою мало старовинну пристань, центральну шляхову магістраль.