З історії села Локниця

Перша згадка про село датується 1561 роком. Воно належало пану Ридзевичу.

Люди ж займали поле, яке ділилось на хутори: Юхими, Лебеді, Сахвоні, Менделі, Гочі, Созоні, Тарасі, Олешки, Бублі, Зеленчуки. Від цих десяти наділів залежало заселення.

Землі було багато, тому тут поселялися люди з інших сіл. Зараз там виріс ліс. 

В архівах місцевого музею зберігається цікава легенда про назву села. Нібито колись дуже давно цар Лока і цариця Ниця правили землями, до яких належало і безіменне поселення, яке потім стало Локницею.

Була у царя і цариці надзвичайно красива донька, а до неї посватався принц сусіднього королівства. Проте царівна не любила принца, бо той був жорстокий, зарозумілий та негарний з себе.

Відмовила донька Лока і Ниці та й забула про невдаху-жениха. Але той не забув і пішов війною на своїх сусідів.

Цар Лок у бою переміг жорстокого принца, проте і сам загинув. Цариця Ниця після трагічної звістки про смерть чоловіка, також померла від горя.

Згорьовані люди, які дуже любили царя і його дружину, поховали їх разом, а поселення назвали – Локниця – «Лок» і «Ниця». 

У польських джерелах є інформація про те, що половина села була у власності королівства, а друга половина – у власності Ридзевських. Знаходилося село в південній стороні Пінського повіту, над річкою Млинок, притокою Струменя, у Морочненській гміні.

Локниця мала 44 давніх осад та церкву. По причині диференціації королівської та приватної спадщини, у 1775 році була призначена комісія з розмежування.

Вмілими майстрами в селі був побудований храм Воздвиження Хреста Господнього.

У період більшовицького атеїзму, в 60-ті роки, церква була приречена на зніс, що й сталося в 1972 році. Очевидці розповідають, що партійні чиновники силою зганяли людей допомагати важкій техніці – ніхто не хотів цього робити, а одного з місцевих активістів, що поліз скидати хрест, придавило балкою. Після цього партійне керівництво району наказало не залишити нічого на місці, де стояла церква.

Лише у 1991 році на кошти пожертв віруючих та кошти, надіслані з місцевої архієпископії, Хрестовоздвиженську церкву у селі Локниця вдалося відродити, причому дотримуючись усіх канонів та принципів побудови, які були характерні для колишньої церкви.

Для цього у споруджені брали участь лише місцеві майстри, які добре пам’ятали колишню зруйновану церкву. Своїми  архітектурними особливостями церква дуже нагадує храм у селі Неньковичі – така ж хатня форма споруди, дзвіниця на вхідному фасаді розміщена прямо над бабинцем, просторе внутрішнє приміщення та банна прибудова, така ж пластинчасто-гранчаста апсида.

Проте є і цілий ряд відмінностей: це і змінена структура внутрішнього приміщення, і більш яскраві оздоблення фасаду, і дещо змінена форма дзвіниці у її верхній частині, і ще кілька характерних відмінностей у внутрішній побудові вівтаря.

Ці відмінності вказують на те, що хоча і був застосований той же принцип побудови, що і в Покровській церкві села Неньковичі, але з огляду на більший зв’язок з католицькими мотивами (адже ж церква будувалася як греко-католицька, а не православна), композиційна основа Хрестовоздвиженської церкви села Локниця все ж є іншою.