Село Борове є адміністративно-територіальним центром сільської ради, воно знаходиться на відстані 43 км від районного центру – смт Зарічне, 250 км до обласного центру – м. Рівне.
До села Борове належать прилеглі хутори : Тараж, Юркова, Посушок, Любин, Любши, Гори. На території Борівської сільської ради розміщено три населені пункти: село Борове, село Млинок та село Лисичин.
На південно-східній та східній межах села протікає річка Вирок, які належать до басейну правої притоки Дніпра – річки Припяті. Західна частина села межує з Кухітсько-Вільською сільською радою та Озерською сільською радою Володимирецького району по річці Веселуха.
Борове – місцевість, колись тут ріс хвойно-листяний ліс. За часів кріпосного права тут переховувались одинокі непокірні селяни від місцевої влади. Перебувши спокійно день, під вечір виходили на пагорб і молились Богові, простягаючи руки в сторону села (церкви).
Площа населеного пункту – 375, 9 га. Населення с. Борове – 2534 чол.
Історія села Борове сягає в глибоку давнину. Археологічні джерела свідчать, що на околиці села проживали племена зарубинецької культури. Перші письмові згадки про село відносяться до першої чверті ХVІІ ст. Саме до цього періоду відносяться польсько-литовські монети "боратинки", які по сьогоднішній день трапляються на території села та його околицях.
Проте археологічні джерела свідчать, що північні райони Рівненського Полісся ще в добу неоліту (ІV – VІІ тисячоліття до н.е.) були заселені племенами дніпро-донецької культури гребінцево-накольчатої кераміки, назва якої походить від орнаменту посуду – наколів на відтисків гребінцевого штампу. Це лісове населення в основному займалося мисливством, рибальством, збиральництвом.
На околиці Борової, в урочищі Дробишин, в 60-х рр. ХХ ст. були виявлені сліди зруйнованого могильника зарубинецької культури.
На території сучасної Борової було слов'янське поселення Рахва. Під час монголо-татарської навали воно було цілком зруйноване. Багато людей загинуло. Уціліле населення вирішило не повертатися в рідні місця, а пішли шукати нове місце, і оселилися в нинішній Рафалівці, що у Володимирецькому районі. Назва селища, яке виникло значно пізніше, нібито має відношення до легендарної борівської Рахви. В письмових джерелах не має згадки про Рахву /Рафу/, але про існування слов' янського поселення на околиці сучасного села сумніву не має.
Внаслідок ослаблення монголо-татарського іга землі Турово-Пінського князівства захопила феодальна Литва, а з другої половини ХVІ ст. – Польща. Історична доля склалася так, що Борова майже з 1795 року залишалася під владою Речі Посполитої.
В 1795 році рівненське Полісся було приєднане до Російської держави. Борова була включена до складу Пінського повіту Мінської губернії.
В другій половині минулого століття село Борова Кухотсько-Вільської волості було невеликим. Нараховувалось 66 дворів з населенням 823 чол. В кожній хаті мешкало майже 14 осіб.
Приміщення церкви було побудоване в центрі села поміщиком Антоном Крашевським в 1843 р. Освячена споруда була 19 грудня на релігійне свято Миколи. На початку 60-х років ХХ століття храм перетворили в зерносклад. Весною 1969 р. церква була розібрана. Будівництво нової Церкви розпочато в квітні 1989 року й освячено на святого Миколая навесні 22 травня 1991 року
1896 р. у селі Борове із експедицією побував відомий український природодослідник, геолог, в майбутньому академік Павло Тутковський.
1903 р. було збудоване спеціальне приміщення для школи.
В 1915 р. німці окопували село. На його жителів була накладена контрибуція в сумі 75 тисяч карбованців. Борівчани змушені її сплатити за дві години. Цей окупаційний захід ще більше розорив селянські господарства. З фронтів першої світової війни не повернулось понад 30 чол.
В серпні 1919 р. панська Польща захопила село. Окупанти повісили трьох чоловік, згоріло понад 70 селянських хат. У липні 1925 року Польський сейм прийняв закон про парцеляцію й посадництво, на підставі якого підлягали викупу землі колишніх династій, казенні, занедбані поміщицькі господарства. Земля нарізалась ділянками по 26 га і продавалась селянам. Більшість парцелів купили багаті селяни, частину землі одержали осадники. Решта земельних масивів, разом з лісами і сінокосами, належала польському поміщику Богурському, який жив у Варшаві. В Боровій діяла школа. Спочатку 2-класна, а згодом 4-класна. За даними Пінського архіву, в 1939 році в Боровій біля 90 чоловік були неписьменними.
У 1940 році був створений колгосп ім. 17 вересня. З 5 серпня 1941 року село Борове було окуповане фашистами.
У роки війни 90 чоловік з Борової перебували в партизанах. Поблизу села навесні 1943 року був майданчик для прийому вантажів з Великої землі, а в селі – обласний штаб партизанського руху. У квітні 1943 року фашисти спалили село. На фронтах війни воювало 216 жителів села, з них 99 чоловік нагороджено орденами й медалями Союзу РСР, 102 жителі села загинули.
В селі Борове є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок “Ромашка” і дитячий навчальний заклад з короткотривалим перебуванням дітей, млин, функціонує біля 10 магазинів приватних підприємців, дільнична лікарня та амбулаторія, працює стоматкабінет, відділення зв’язку та Укртелекому, аптека, бібліотека, підстанція РЕМ, дільнична ветеринарна лікарня, філія ощадбанку, перукарня. В центрі діє Православна Церква святого Миколая, та молитовний будинок пятидесятників церкви ХВЄ.
На території сільської ради діє дві конфесії: Українська православна церква Московського патріархату і церква протестанстського толку п’ятидесятників.
На території сільської ради є два озера - Осовицьке між селами Млинок та Борове та Любинське біля хутора Любин села Борове.
Між хуторами с. Борове Юркова, Любин, Тараж, Люпши розташоване болото «Бабій мох», багате на журавлину (клюкву) та поклади торфу. Територія «Бабіного моху» біля 750 га відноситься до Мульчицького ботанічного заказнику Володимирецького району.
В 80-х – 90-х роках минулого століття основним сполученням була названа в народі “Кукушка”, що проходить вузкоколійною залізницею, яка проходить по території сільської ради і є одною з найдовших вузкоколійок в Європі. Надзвичайна вона тим, що є однією з небагатьох вузькоколійок які збереглися до нашого часу, та функціонують і досі. Вважається, що збудована вона в 1896 році. На колії трапляються рейки з маркуванням “КРИРР 1896” і простяглась вона на 106 км. Надано проект внесення цієї вузькоколійки до пам’яток культури.
Пам’ятники: пам’ятний знак землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., зі сіл Борове та Млинок.
***
Борове : Історичний хронограф: 120 р. тому // Полісся. – 2006. – № 44 /3 листоп./. – C. 12.
Етнокультура Волинського Полісся і Чорнобильська трагедія, Вип. 3 : Зарічненський район, Рівненської області / Рівнен. держ. ін-т культури. – Рiвне, 1998. – С. 37, 43, 99, 149, 226, 228, 232, 262, 274.
Зарічненщина. Зелений туризм. Нобель : фотоальбом / відп. за вип. : Л. Дейнека. – Рівне : Волин. обереги, 2013. – С. 18-19.
Історія міст і сіл Української РСР : в 26-т. – К., 1973. – Т. Ровенська обл. – С. 303.
Природно-заповідний фонд Рівненської області. – Рівне : Волин. обереги, 2008. – С. 37.
Прищепа Б. Археологічна карта Зарічненського району / Б. Прищепа // Західне Полісся: історія та культура / Зарічнен. р-на держ. адмін., Зарічнен. р-на рада, Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. краєзн. т-во Всеукр. спілки краєзнавців. – Рівне, 2006. – Вип. 2. Матеріали краєзн. конф., присвяч. 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – С. 5.
Тумаш В. Історичні віхи села Борове / В. Тумаш // Полісся. – 2013. – № 33 /22 серп./. – C. 13.
***
Посилання на джерело:
Немає коментарів:
Дописати коментар